РЕФЕРАТ

на тему: “Лінгво-прагматичні аспекти соціально-політичної аргументації”

ЗМІСТ

Висновки……………………………………………………………………33

Лист використаної літератури…………………………………………….

Вступ.

Наукова картина “людина в мові” не може поки вважатися цілісною і завершеною: дуже сскладні і багатогранні її аспекти. Один з них – мова та комунікація – включає теорію комунікативних відношень. Комунікація створюється в соціумі і цілком залежить від нього. У суспільстві жорстоко ієрархії, де головним компонентом є приказ, немає потреби у “мистецтві переконання”, яким з часів Арістотеля визнають аргументацію.

У нашому суспільстві, де “система ієрархічної комунікації стала змінюватись на систему демократичної комунікації” (Почепцов 1998: 7) підвищується увага до вивчення феномену переконання.

Переконання є однією зі складових аргументіції. Інтерес до неї виникає в момент, коли лібералізація суспільної думки супроводжується підвищеною увагою до потреб індивіда, серед яких значну роль відіграє свобода слова.

У наш час інтерес до аргументації у різних наукових сферах, починаючи з філософії і риторики, і закінчуючи ергономікою і комп’ютерологією, відзеркалює паралельний процес поглиблення внутрішньої наукової спеціалізації та посилення інтеграції гуманітарних наук у межах когнітивної порадигми. В основі взаємодії комунікантів при аргументації знаходяться знаходяться, крім мовних факторів, що зводяться до лексико-граматичних правил, антропологічні та соціальні макрофактори. Взаємодія та взаємовплив цих груп факторів, що зумовлюють функціонування мови, визначили актуальність дослідження.

Наукова новизна нашого дослідження полягає у тому, що в ньому вперше вивчаються лінгво-прагматичні аспекти соціально-політичної аргументації, встановлюються та системно описуються специфіка і основні принципи соціально-політичної аргументації; політичний дискурс розглядається як спосіб реалізації соціально-політичної аргументації і т. п. Результати проведеного дослідження є внеском у розробку теоретичних положень та дискусійних проблем прагматики, когнітології, теорії мовленнєвого впливу і теорії комунікації.

Теоретична значущість дослідження полягає у тому, що в ньому вперше на матеріалі французької мови на тлі широкого кола теоретичних питань, що стосуються мовних, мовленнєвих та когнітивних механізмів, вивчаються лінгво-прагматичні аспекти соціально-політичної аргументації.

Результати проведеного дослідження розширюють традиційні уявлення про сфери функціонування мови, сприяють розвитку комплексної теорії моделей спілкування, подальшому вивченню прагматичного аспекта комунікації; соціо- та психолінгвістичної інтерпретації стосунків між комунікантами.

Головною метою дослідження є комплексне вивчення лінгво-прагматичних аспектів соціально-політичної аргументації в політичному дискурсі.

Об’єктом дослідження став політичний дискурс.

Предметом вивчення є лінгвістичні та прагматичні аспекти соціально-політичної аргументації.

У роботі застосовані такі методи і прийоми лінгвістичного аналізу, як дескриптивний, контекстологічний, трансформаційний, метод дистрибутивного аналізу.

Матеріалом дослідження є виступи французьких президентів V Республіки.

Практичне значення дослідження міститься у можливості використання його результатів на лекційних і семінарських заняттях з теорії комунікації; теорії мовленнєвої діяльності, теорії мовленнєвого впливу, в риториці, прагматиці, у практиці викладання французької мови.

Розділ 1. Теоретичні передумови дослідження.

Проблема аргументації протягом усієї історії як філософських, так і лінгвістичних вчень продовжує бути актуальною, особливо в сучасних умовах, коли різко змінюється відношення до комунікації, тому що виникає новий комунікативний простір – породження незалежних один від одного рівноцінних учасників.

Концепція аргументації, яка домінує у сучасній науці, відображає її як мистецтво переконання, направлене на співрозмовника. Цей підхід риторичного типу дозволяє численні визначення аргументації:

Перше визначення аргументації було запропоноване Арістотелем. У “Топіках” аргументація розглядається на основі умовиводу, у “Риториці” співвідносяться між собою аспекти, пов’язані з переконанням аудіторії (Арістотель 1978).

Арістотелівське трактування аргументації нерозривно пов’язане з античною теорією мовленнєвого впливу, яку в її концептуальній завершеності слід розглядати як невід’ємну частину античного світогляду з властивим йому “змістовно-формалістичним” характером розуміння і відображення всього суттєвого, як вважає О. Лосєв (лосев 1978: ).

Антична теорія мовленнєвого впливу це передусім принципово вірне з сучасних наукових позицій розуміння механізму комунікативного процесу в його прагматичному аспекті.

Так, у “Риториці” Арістотеля поряд із розглядом учасників мовленнєвого акту комунікації – мовця (оратора, ритора) і слухаючого – обговорюються такі питання, як інтенція мовця, реакція слухаючого (пафос), функціональні типи мовленнєвих актів (телеологія родів красномовності), засоби організації повідомлення і т. п. (Арістотель 1978).

За О. Ребулєм, аргументація – це передусім сукупність або співвідношення раціональної процедури з соціальною дією. Вона не залежить від знань, які відносяться до певної сфери і стосується публіки без певних компетенцій (Reboul 1984: 14).

На думку представника єреванської школи теорії аргументації С. Г. Оганесяна, під аргументацією розуміють засіб міркування, під час якого висувається деяке положення як теза, що доказується; розглядаються доводи на користь її сутності й можливі протилежні доводи (Оганесян 1986).

А. Д. Бєлова вважає аргументацію видом комунікативної діяльності суб’єкта, що поєднує вербальні, невербальні та екстралінгвістичні компоненти з метою переконання адресата шляхом обгрунтування своєї позиції (Бєлова 1998: 5).

Аргументація також може розглядатися як особливий вид комунікації, суть чкої міститься у специфічному впливі на свідомість адресата за допомогою мовних висловлювань, які організовані відповідно до прийнятих у даній культурі принципів переконування (Баранов).

Вважається, що аргументація як комунікативний процес, який здійснюється за допомогою природної мови, має семантику, синтактику і прагматику (Баранов, Ряполова).

Під семантикою розуміють зміст аргументів і тез, який визначається відношенням актів аргументування до предмета бесіди.

Синтактика аргументації – це передусім послідовність тез, аргументів, контраргументів у процесі діалогу. Для синтактики аргументивного акту є суттєвим його позиція серед інших аргументативних актів.

До прагматичного аспекту аргументації належать принципи й правила, що забезпечують доречність, дієвість і успішність аргументації, стосовно аргументації суттєвим є вплив аргументування на процес прийняття рішень адресатом, який здійснюється за допомогою зміни його моделі світу (Баранов, Ряполова).

У сучасних наукових дослідженнях виділяють три основні парадигми аргументації, - логіко-вивчення

філософську, лінгвістичну й когнітивну парадигми. Ці парадигми