Логіко-філософський напрямок займається вивченням засобів виводу висловлювань із сукупності даних, які вважаються істинними.

Основа логіко-філософського напрямку – поняття істини, яке сприяло формуванню теоретико-істиннісної семантики.

Лінгвістична традиція охоплює більшою мірою концепт “переконання” розглядає його як декларативно, так і процедурно.

Когнітивна парадигма, яка виникла внаслідок експансії комп’ютерної метафори, до логіки психології, лінгвістику і соціологію, котрі мають справу з мисленням, розглядає аргументацію у широкому контексті діяльності людини, яка визначається його ціннісними перевагами і інтерпретується як складова частина процесу прийняття рішень.

Усі ці парадигми дійсно не ізольовані одна від одної. Вивчення засобів виводу висловлювань із сукупності даних (логіко-філософський напрямок) може розглядатися як декларативно так і процедурно, за допомогою класифікації мовних феноменів, які можуть бути застосовані для переконання (лінгвістична традиція) внаслідок чого, аргументація може розглядатися у широкому контексті діяльності людини (когнітивна парадигма).

Традиційно визначення аргументації базується на комплексі прімітивних і водночас логіко-наукових, філософських і граматичних значень, які складають теорію трьох раціональних операцій: сприйняття, судження і умовиводу.

Концептуальні та філософсько-логічні основи теорії аргументації сформувались ще в Давній Греції. Гідно традиції, яка йде від Арістотеля, мистецтво спору (діалектика в первісному значенні слова), виражається в єдності аналітики (логіки), топіки (учння про тактику спору), риторики (філософія красномовості). Названа схема в самому загальному вигляді є припустимою, враховуючи те, що сам зміст її частин докорінно змінився.

Передусім потрібен змістовний підхід до самої предметної області дослідження. Велика роль у розробці поняттєвого апарату теорії аргументації належить Х. Перельману. Предметна область аргументації, визначена ним чк область “нової риторики”, складає різницю між природнонауковими доказами і обгрунтуваннями в сфері суспільних наук.

У філософських дослідженнях проводиться різниця між предметом аргументації і предметом теорії аргументації, бо в першому випадку йдеться про предметну область застосування, а в другому – про певну область дослідження (Брутян: 1984).

Розуміння природи аргументації і її основних понять пов’язане з аналізом суб’єктної структури цього виду діяльності. Дане припущення обумовлене тим, що сам процес аргументування здійснюється як обмін між суб’єктами аргументації такого виду діями, якими є доводи-аргументи. Аргумент – це стверження, яке підтверджує або доказує інше ствердження і характеризує точку зору мовця.

Аргументація здійснюється при наявності принаймні двох суб’єктів, кожен з яких доказує свою тезу. Доказ істини своєї тези означає спростування тези супротивника чи доказ її хибності. Ця модель спору буде деструктивною, бо вона практично вилучає компроміс, і її метою не є встановлення істини, а досягнення перемоги.

Суб’єктів такої моделі аргументації називають у логічній літературі опонентом і пропонентом.

Представники єреванської школи теоріє аргументації пояснюють процес обміну думками як процедуру передачі інформації від суб’єкта аргументації до адресата (Брутян: 1984). Однак такий підхід виражає тільки одну з моделей аргументації. На наш погляд, більш узагальнена модель повинна базуватись на понятті взаємодії.

Найпростішій моделі аргументації типу “аргументатор – адресат” не можливо передбачити рівну активність суб’єктів аргументації. Деструктивна модель типу “опонент – пропонент” також недостатня. У всякому разі очевидно, що дані моделі є більш випадковими, ніж модель взаємодії.

Загальноприйнятої моделі аргументації не існує, однак є система понять і принципів, які дозволяють зробити один із кроків у спробі сформулювати таку модель.

Базісним поняттям теорії аргументації виступає поняття поля аргументації (ПА). До його складу входять чисельні аргументи з тезами, які з них витікають, і правила допустимості доводів.

Виявлення загального поля аргументації є дуже важливим. Характеристика поляаргументації може вказувати на різні моделі аргументації. Так, коли ПА1 і ПА2 не мають ніяких спільних для двох позицій положень чи кількість спільних для двох позицій положень мінімальна, то аргументація або буде мати конфліктний характер, або така аргументація буде взагалі не можлива з-за відсутності спільних підстав для спору. При повному збігу ПА1 і ПА2 спор у продуктивних формах також є неможливим, бо в ньому немає про що сперечатися.

Серед аспектів аргументації, які обумовлюють її вивчення з різних сторін, визначають методологічний, тактичний, моральний, риторичний, концептуально-організаційний і соціально-психологічний аспекти.

Методологічний аспект теорії аргументації пов’язаний з вивченням принципів і законів, які лежать в її основі.

На методологічному рівні соціально-політична аргументація трактується як особлива, специфічна форма осмислення дійсності.

Методологічний аспект теорії аргументації має два рівня: теоретичний і практичний.

Теоретичний рівень в свою чергу підрозділяється на три підрівня – загально теоретичний, який займається вивченням загальних положень теорії аргументації, концептуальний підрівень, в якому головним виявляється поняття аргументу доводу, і термінологічний підрівень, де головними об’єктами вивчення і подальшої розробки виявляються термін, знак і слово.

Практичний рівень також має свої підрівні – практично-організаційний підрівень (вивчення тактики), методичний підрівень (розробка поняття метода) і праксеологічний підрівень (вивчення акту, вчинку, дії).

Поняття аргументу-доводу виступає як основне поняття теорії аргументації. Аргумент має внутрішню суперечну природу. Зовнішньою поверхневою формою даного протиріччя є протиставлення тези і антитези, доказу і спростування, конфлікт опонента і пропонента, аргументатора і адресата, несумісність аргументів-доводів, відмінність полей аргументації, конфліктні моделі тактики, протиборство ідейних парадигм і розбіжність моделей аргументації. Поля аргументації пов’язані з вираженням цінністної сторони аргументації, оскільки стосуються релігійних, національно-культурних, соціальних положень, якими керується мовець. Поля аргументації розглядаються як соціологічні утворення на відміну від лексико-семантичних і функціонально-семантичних.

Деякі спеціалісти вважають, що причина аргументації полягає в розбіжностях між учасниками комунікативного аспекту (O’Keefe 1983, 13). Конфліктність є парадигматичною средою аргументації, а досягнення консенсуса вважається її умовою. Взаємне визнання можливості досягнення угоди – це когнітивна універсалія,