Використання значної кількості риторичних засобів, їх комбінування вважаються складовими аргументативного дискурсу. Взагалі, вони мають оцінне значення і сприяють нав’язуванню своєї точки зору адресату. У наступних розділах ми будемо розглядати більш детально мовленнєві засоби впливу на адресат з метою створення перлокутивного ефекту в політичному дискурсі.

Висновки.

Аргументація уявляє собою складний процес, який базується на техніці переконання. Існують дві традиції у вивченні феномену аргументації – логіко-філософська та лінгвістична.

У лінгвістичному плані аргументація може вивчатися в трьох аспектах – семантичному, синтаксичному і прагматичному.

Основними поняттями в теорії аргументації вважають: предмет теорії аргументації, поле аргументації (ПА), доказ, аргумент. Схеми процесу аргументації можуть бути різними: “адресант – адресат”, “опонент – пропонент” та схема взаємодії співрозмовників, де кожен може виступати по черзі або в ролі “адресанта – опонента”, або в ролі “адресата – пропонента”, залежно від виду аргументування.

Розрізняють такі види аргументування, як:

Різниця між видами аргументування міститься у предметі аргументування, кількості осіб, які беруть участь у процесі аргументування, та їх функціональних ролях.

Діалог виявляється основним засобом аргументування, у межах якого здійснюється аргументативний процес. В аргументативному процесі діалог виступає в явній та неявній формах. Монолог вважається неявною формою діалогу.

Соціально-політична аргументація визнається чк один із видів аргументації. Предметом вивчення соціально-політичної аргументації є обгрунтування політичних маніфестів і програм, а також агітація, пропаганда і контрпропаганда.

Соціально-політична аргументація реалізується в політичному дискурсі, який є одним із видів аргументативного дискурсу.