Вже того часу дослідник намітив бесіду (спілкування) як ведучий метод своєї роботи. Він по-режисерськи спрямував її на спільність вражень та висновків з них. Тому педагогічну систему Бакушинського нерідко порівнюють з театральною системою К. Станіславського.

Бакушинський вважав, що залучати дітей до мистецтва дорослих у ранньому віці - справа даремна, більш того, - шкідлива. Вони далекі від співвідношень кольорів, сюжетів, які зрозумілі та близькі лише дорослим людям і ще не сприймають композицію, перспективу. Інша справа - юнацький вік - коли зростають пізнавальні інтереси, формується самосвідомість. Бакушинський рекомендував у цьому віці відвідання музеїв, але не у плані прогулянки - виключно систематично. З боку вчителя повинно бути якомога менше слів та нав'язування власної точки зору. Дослідник визначив етапи обговорення, що мали проходити лише після мовчазного сприйняття художнього твору:

- з'ясування загального характеру впливу, головних властивостей деталей (вчитель акцентує увагу на найбільш яскравих, цікавих промовах);

- визначення художньої концепції твору;

- у заключній частині підводиться методологічний підсумок, що виходить з мсти та завдань, поставлених вчителем.

До методів роботи Бакушинського належить одна умова: якість над кількістю. Дослідник вважав, що показувати слід небагато (навіть одну-дві картини), але цікаво; краще, щоб це були яскраві твори. При цьому необхідно враховувати закон психічної аперцепції (інтерес збуджує те, що вже трохи знайоме). Тому можливо навіть дозволяти учням самостійно вибирати твір.

Система Бакушинського зацікавила можливістю репродукувати її на роботу з учнями старших класів у процесі залучення їх до різних видів мистецтва (музики, літератури, театру, кіно тощо). Крім того, дані, що були отримані в результаті попереднього експерименту, показали: художньо-педагогічне спілкування (за Бакушинським, бесіда) повинно стати основою у процесі формування морально-естетичної свідомості старшокласників.

В різні часи представники літератури, музики, образотворчого, кіномистецтва виступали за втілення до практики шкільного навчання у старших класах того чи іншого виду мистецтва. І сучасні науково-практичні дослідження у галузі педагогіки (В.І.Волинкін, Т.НДмитрснко, Ю.О.Курганов, Л.М.Прсдтсчснська, Ю.М.Усов, Є.О.Чсркашин, Г-П-Шевченко, О.П-Щолокова, Б.М.Юсов та ін.) дозволяють відмітити постійно зростаючий інтерес до проблеми.

Прагнення багатьох вирішила А.М.Прсдтсчснська. враховуючи перенавантаженість шкільного плану, вона об'єднала ведучі мистецтва (музику, образотворче мистецтво, літературу, театр і кіно) в одну програму "Світова художня культура" (1978). Цей курс було розраховано на учнів 8-10 (по-новому, 9-11) класів як: продовження занять з музики та образотворчого мистецтва. Він мав за мсту заповнити прогалину художньої освіти у старших класах. При цьому, курс спирався на шкільну програму з історії, розширюючи 'Я розділи культури. Щодо змісту програми світової художньої культури, вона охопила розвиток художньої культури країн Західної Європи та Росії впродовж ХУШ-ХХ ст. І передбачала історико-монографічне викладення.

Даний принцип базувався на висвітленні найбільш яскравих сторінок мистецтва, художніх методів, у історичному розрізі, з вивченням творчості того чи іншого митця, представника певного виду мистецтва, напрямку тощо.

Однак, слід відмітити необхідність розширення та поглиблення даного курсу. Як предмет, що формує Людину, він необхідний протягом всіх років шкільного навчання, з 1-го по 11-й клас. По-друге, зважуючи на величезні зміни у житті суспільства, на можливості, що відкривав державна демократизація, нового осмислення потребує і сам зміст програми.

В останні роки до системи загальної освіти інтенсивно входять новаторські удосконалення: з'являються навчальні заклади типу ліцеїв, гімназій, коледжів, створюються альтернативні програми, авторські школи (В.Біблср, Л.Лсбсдєв, А-Тубсльський, М.Щстинін та ін.). засновані на тих чи інших педагогічних принципах, вони не претендують на загальну обов'язковість та єдиність існування, але спільною ознакою кожного з таких проектів являється визначення мистецтва та художньої творчості дітей педагогічною концепцією майбутнього.

Своєрідною концепцією відзначаються створені програми з курсу світової художньої культури для гімназій, ліцеїв та вузів під керівництвом О.П.Щолокової (К., 1993). Ці програми започатковують цілісну систему художньо-естетичного виховання школярів і студентства. Впровадження нового предмету до середніх та вищих навчальних закладів дозволяв протягом тривалого часу створювати умови учням і молодим людям для опанування світом художніх цінностей різних епох і напрямків, збудити і розвинути в них власні естетичні почуття і переживання. Новий підхід до змісту освіти, що закладений у цьому курсі, дозволяє змінити характер спілкування вчителя з учнями, взаємини в класних і шкільних колективах. Особливість предмету полягав у докладному відображенні своєї національної художньої культури в контексті культурологічних явищ світу, у розвитку творчого потенціалу учнів на основі художньої діяльності, в урахуванні досягнень передового педагогічного досвіду в галузі художньо-естетичної освіти.

Шкільна програма "Світова художня культура" розрахована на засвоєння всесвітньої художньої культури з 1 по 11 клас. Вона складається з двох частин: "Основи художньої культури" (1-4 клас) та "Історії світової художньої культури" (5-11 клас). ЇЇ концептуальною основою стало положення про загальний художньо-естетичний розвиток дітей, згідно з яким мистецтво, як специфічний навчальний предмет у школі, передав емоційно-ціннісний і моральний досвід поколінь, формує емоційно-образне мислення учнів.

Авторами підкреслена значущість аксіологічного підходу у викладанні курсу світової художньої культури: ”…художню культуру необхідно розглядати як сукупність духовних цінностей, створених людством…, слід розкривати гуманістичне, об’єктивно людяне ставлення до культури, її значущість і цінність не лише з позицій творців, а й споживачів” (149, с.58).

Враховуючи, що до програми входять твори різних видів мистецтва, у процесі її впровадження створювалися умови для розвитку у старшокласників чутливої емоційної реакції та жвавості почуттів відповідних органів рецепції. Тому, розробляючи зміст програми для старшокласників, слід ставити за мету навчання учнів співставляти різні засоби бачення і втілення світу від музики до кіно, мотивувати розквіт кожного з