мотивації: комунікативна мотивація, лінгвопізнавальна мотивація та інструментальна мотивація;
в) у психологічній оцінці мимовільного та довільного у навчанні англійської мови.
Практична значимість роботи
полягає в тому, що результати даного дослідження, відображені в методичних рекомендаціях по мотивації навчання , що використовуються вчителями шкіл з поглибленим вивченням англійської мови можуть бути використані вчителями загальноосвітніх шкіл.
Розділ І.
Мовлення - це надзвичайно складне явище. По-перше, воно виконує в житті людини функцію засобу спілкування. Розуміння того, як це відбувається, перш за все необхідне вчителю для успішного викладання. По-друге, мовлення - це діяльність, точніше, один з видів людської діяльності. По-третє, важливо пам'ятати, що в результаті мовлення виникає його продукт - висловлювання. І як діяльність (процес), і як продукт мовлення володіє певними ознаками (характеристиками, параметрами), які є орієнтиром в навчанні, так як підказують, які умови треба створити для розвитку мовлення, а також є критеріями оцінки результатів навчання.
Зрештою, важливо розуміти за рахунок чого, на основі чого здійснюється діяльність мовлення, тобто описати мовленнєве вміння як основу. В зв’язку з цим розглянемо мовлення у всіх цих ракурсах.
Мовлення як засіб спілкування.
Спілкування може здійснюватися як в усній, так і в писемній формі. В першому випадку людина повинна володіти двома засобами спілкування - мовленням і аудіюванням як видами мовної діяльності. У другому випадку необхідне володіння письмом і читанням. Таким чином, мовлення як вид мовної діяльності є лише одним із засобів спілкування.
Мовленням є висловлення своїх думок з метою вирішення завдань спілкування. Це діяльність однієї людини, хоча вона включена в спілкування і не може існувати поза ним, бо спілкування - це завжди взаємодія з іншими людьми.
Тому, будучи відносно самостійним видом мовної діяльності, мовлення вимагає обов’язкового навчання в рамках спілкування і з прицілом на нього. Саме так воно розглядається в системі комунікативного методу.
Таким чином, метою навчання в середній школі слід вважати не мову, як при філологічній освіті в спеціальному вузі, і не мову як спосіб формування і формулювання думки, і навіть не просто мовну діяльність - говоріння, читання, аудіювання чи письмо, а вказані види мовної діяльності як засоби спілкування.
Така мета вимагає відповідного методу її досягнення. Для мовлення як засобу спілкування таким методом є комунікативний метод. Отже, навчати мовлення, не навчаючи спілкуванню, не створюючи на уроках умов мовного спілкування, неможливо.
Мовлення як діяльність.
Мовлення - це один з видів діяльності, тому воно володіє багатьма ознаками діяльності взагалі; але мовлення є мовною діяльністю, отже, у нього є і специфічні ознаки.
1) Мотивованість. Мовлення завжди мотивоване. Людина, як правило, говорить тому, що у неї є для цього певна внутрішня причина, є мотив, який виступає в ролі двигуна діяльності. Людина може усвідомлювати або не усвідомлювати цей мотив в даний момент, але він завжди пов’язаний з спілкуванням ( з усіма його компонентами ). Тому в методиці навчання іншомовному спілкуванню слід говорити про комунікативну мотивацію ( адже мотиви властиві будь-якій іншій діяльності ).
В основі мотивації лежить потреба. В основі комунікативної мотивації лежить потреба двох видів: а) потреба в спілкуванні як така властива людині як істоті соціальній, б) потреба в здійсненні конкретного мовного вчинку, потреба «втрутитись» в дану мовну ситуацію.
Зрозуміло, що обидва ці види взаємопов’язані, але для використання їх у навчанні неоднозначні. Перший вид можна назвати загальною комунікативною мотивацією, її рівень часто не залежить від організації навчального процесу ( є люди говіркі і неговіркі ), але він є фоном для другого виду мотивації; другий вид - це ситуативна мотивація, рівень якої на вирішальному етапі визначається тим, як ми навчаємо, як створюємо мовні ситуації, який використовуємо матеріал, засоби.
Як ситуативні інтереси ведуть до утворення сталих інтересів, так і ситуативна мотивація виховує в учня потребу у спілкуванні взагалі, створює постійну мотиваційну готовність - надзвичайно важливий фактор успішної участі у спілкуванні, а, отже, важливий для встановлення мовного партнерства.
Відсутність у відносинах учнів і вчителя статусу мовних партнерів виникає якраз через відсутність комунікативної мотивації ( обох видів ). Комунікативний метод покликаний докорінно змінити стан речей.
Активність.
Мовлення - завжди процес активний, бо в ньому виявляється відношення мовника до оточуючої дійсності. Внутрішня активність можлива лише завдяки тому, що предмет спілкування є значимим для даної особистості і викликає у неї емоційне ставлення.
Саме активність забезпечує ініціативну мовну поведінку співрозмовника, що так важливо для досягнення мети спілкування.
Цілеспрямованість.
Мовлення завжди цілеспрямоване, бо переслідує якусь мету. Таку мету можна назвати комунікативною задачею. За кожною з комунікативних задач, що виникають в окремих ситуаціях, стоїть загальна мета мовлення як діяльності. Це вплив одної людини на іншу з метою змінити її поведінку, а не просто повідомити якусь інформацію.
4 ) Зв`язок з діяльністю.
Мовлення , як один з видів мовної діяльності, не є самостійним. Мовлення обслуговує всю іншу діяльність людини. Але мовлення не тільки відіграє службову роль, воно багато в чому залежить від загальної діяльності людини.
І це важливо методично.
5 ) Зв`язок з комунікативною функцією мислення.
Процес мовної діяльності тісно пов`язаний з діяльністю розумовою. Часто те, що відбувається в процесі мислення не співпадає з тим, що відбувається при мовній діяльності, пов`язаній з мовленням.
6 ) Зв`язок з особистістю.
7 ) Ситуативність - співвідношення мовних одиниць з основними компонентами процесу спілкування.
8 ) Еврістичність - непередбачливість мовних дій у певній ситуації.
9 ) Самостійність.
Ця якість мовлення як діяльності виявляється в тому, що мовлення, як правило,