Дотримання принципу мотивованості сприяє виконанню важливих методичних задач:

а) створенню психологічної готовності дітей до мовного навчання.

б) забезпеченню природної необхідності багаторазового повтору ними мовного матеріалу з метою міцного запам’ятання

в) тренування учнів у виборі потрібного мовного варіанту, що є підготовкою до ситуативної спонтанності мовлення взагалі.

г) формування в учнів потреб і мотивів спілкування на англійській мові.

В даному розділі мною коротко охарактеризовані такі принципи комунікативного методу навчання:

а) принцип мовно-розумової активності.

б) принцип індивідуалізації при ведучій ролі його особистісного аспекту.

в) принцип функціональності.

г) принцип ситуативності.

д) принцип новизни.

Подані принципи відображають закономірності мотивованості навчання мовній діяльності.

Комунікативний метод призначений для навчання говорінню. На основі аналізу принципів комунікативного методу навчання ми робимо висновок, що навчати говорінню не навчаючи спілкуванню, не створюючи на уроках умов мовного спілкування, неможливо.

Окремим параграфом даного розділу я виділила індивідуалізацію, як засіб мотивації, оскільки мотивація - сторона суб`єктивного світу учня і визначається його власними спонуками і пристрастями, потребами, які він чітко усвідомлює. Отже вчитель повинен співвідносити прийоми навчання з особистісними, суб`єктивними і індивідними властивостями кожного учня. Звідси випливає такий висновок, що немотивоване навчання мовній діяльності позбавляє це навчання психологічного змісту, тому що воно - навчання формі заради форми.

Розділ ІІ

Звичайно кажуть що рідна мова засвоюється мимовільно. Дитина до школи не вчить значень слів граматичних правил рідної мови. Більшість дорослих користується рідною мовою безпосередньо, тобто не усвідомлюючи її фонетичних, лексичних, граматичних і стилістичних правил і навіть забуваючи їх.

Акт говоріння мимовільний, він автоматизований. Нам здається що ми думаємо, не користуючись мовою, і що ми не виконуємо при цьому ніяких артикуляційних рухів. Ми твердо переконані в тому, що сприймаємо думки, почуття і волю іншої людини безпосередньо, минаючи акустичні характеристики його мови.

Але все це помилка, яка базується на недосконалості традицій і на помилках самоспостереження. Насправді, як можна казати, що дитина засвоює рідну мову мимовільно, коли мова є для неї засобом спілкування з дорослими, а в цьому спілкуванні дитина займає певне місце і ставить перед собою конкретні задачі: бути ситим, бути в теплі, зручніше спати, побувати на руках у дорослих.

Інша справа, що дитина не усвідомлює процесу оволодіння рідною мовою. Але це зовсім не означає, що до школи дитина не володіє правилом рідної мови. Дитина навіть намагається створити нові форми своєї мови, підпорядковуючи їх правилом рідної мови. Дитина не усвідомлює цих правил, хоча і користується ними.

Так, акт мовлення мимовільний, так як він автоматизований, але тільки до того часу, поки ми не помиляємось, а припустившись помилки, ми чітко і аналітично усвідомлюємо свою артикуляційну помилку, хоча, не маючи спеціальної освіти, не можемо сказати, яке правило мови ми порушили.

Тим більше помилково стверджувати, що ми спочатку думаємо, а потім якось сформульовану без мови думку висловлюємо в мовленні. Це одна з найістотніших помилок. До того часу поки ми не говоримо (зовнішньо чи внутрішньо), у нас не буває ніяких думок. Інша справа, що мова не може обмежуватись тільки мовою слів.

Ще більш помилково думати, що ми сприймаємо і розуміємо думки, почуття і волю іншої людини безпосередньо поза їх мовним оформленням, зокрема, поза акустичними характеристиками мовлення.

Так чи інакше, методисти підняли питання ролі мимовільного і довільного, а також неусвідомлюваного і усвідомлюваного при навчанні іноземній мові і при користуванні нею. Зрозуміло, що мається на увазі психологічний аналіз питання.

В будь-якій діяльності людини слід розрізняти взаємопов’язані: мету, умови, процес і результати. Це повністю стосується навчальної діяльності особи, що вивчає іноземну мову. У нас іноземну мову вивчають в школі і вузі по визначеній програмі, у фіксовані дані і години; при заняттях дають завдання додому, про його виконання запитують, ставлять оцінки, проводять залік чи іспит. Це означає що в наших умовах важко говорити про мимовільне навчання іноземній мові.

Можна говорити тільки про мимовільне чи довільне засвоєння мовного правила. В такому випадку питома вага мимовільного збільшується по мірі розширення чисто практичних завдань навчання на іноземній мові і відповідно зменшується по мірі наближення до засвоєння системи мови, що вивчається. Наприклад: Підручник ВВС English для початківців подає в першому ж розділі дієслова з закінченням – ing для вивчення. Учні складають речення за зразком: Bob is watching TV.

Children are playing in the yard.

Father is reading.

Mother is cooking, перекладаючи їх. Діти вчаться складати речення у часі Present Continuous не вивчаючи при цьому правил. Через деякий час коли переклад такого типу речень доведено до автоматизму вивчаються правила утворення часової форми Present Continuous і її вживання.

З загальної психології і фізіології вищої нервової діяльності відомо що мимовільне в нашій поведінці характеризується такими ознаками:

а) відсутність заздалегідь поставленої мети;

б) відсутність вольового зусилля;

в) відсутність усвідомлення правила дії;

г) безпосередньою цілісністю, синтетичним планом дії;

д) низькою стомлюваністю;

е) підвищенням інтересу;

є) збільшенням об’єму уваги;

ж) підсиленням здатності утримання;

з) загостренням здатності імітації;

и) своєрідністю відтворення.

На перший погляд можна подумати, що мимовільність дії є позитивною, так як покращує ряд психічних процесів. Але це тільки при недалекоглядному погляді.

Насправді учню, переведеному на мимовільні дії, нанесено серйозних збитків, бо він позбавлений можливості діяти як людська істота, що завжди ставить мету, напружує волю для її досягнення і усвідомлює свої дії. Саме тому організм учня мобілізував більш прості процеси: