Відома і інша форма відношення до іноземної мови, що визначається мірою її необхідності для діяльності осіб, що вивчають іноземні мови, особливо для реально-відчутної найближчої діяльності. Особи які вивчають іноземну мову, для того щоб через рік поїхати в цікаве закордонне відрядження чи на екскурсію, засвоюють мови набагато швидше і ретельніше, ніж особи, яким здається, що іноземна мова не принесе їм ніякої користі.

У зв’язку з цим надаємо міркування В.О. Сухомлинського. Він писав: “Не все що вивчається в середній загальноосвітній школі, має прямий зв’язок з працею на виробництві. Значною мірою цей зв’язок непрямий: навчаючись мислити, пізнавати світ – природу, працю, людину, вихованець і в трудовій діяльності повинен бути мислителем і творцем. У переважній своїй більшості знання, що їх наші вихованці набувають у школі, потрібні їм не безпосередньо для праці, а для того, щоб людина, яка прилучається до багатств і цінностей культури, почувала себе справжньою людиною, переживала гідність розумного, обдарованого володаря праці, щасливого тим, що в його житті є не тільки піклування про хліб насущний.”

В.О. Сухомлинський підкреслював також, що в обов’язки вчителя входить розкрити перед учнями свій предмет насамперед як джерело розумового розвитку.

На його думку, кожен повинен бути хоч трохи математиком, біологом, літератором і, додамо, - знавцем іноземної мови.

Серед інших предметів іноземна мова займає особливе місце – без знання її тепер не може обійтись жодній фахівець будь-якої галузі. Адже іноземна мова служить містком між культурами різних народів і робить можливим обмін духовними цінностями. Більш того, без іноземної мови неможливі економічні, політичні і культурні відносини між країнами, боротьба народів за мир і збереження загальнолюдських цінностей. Саме з таких позицій в першу чергу слід трактувати мету навчання цього предмета в школі, а водночас і шукати джерела мотивації.

Загалом мотиви навчання мають двоякий характер. По-перше, вони можуть бути зовнішніми і виступати у вигляді вимог навчальних планів, програм, школи, вчителя, батьків. Такі мотиви грунтуються на почутті обов’язку перед суспільством, сім’єю, учителем, товаришами.

В їх основі – переконання в доцільності певної діяльності, почуття відповідальності, поваги до вимог школи, бажання зміцнити свою репутацію доброго учня тощо. Іноді зовнішні мотиви можуть мати й негативний характер, наприклад, коли учень навчається, щоб уникнути покарання з боку вчителя чи батьків. По-друге, мотиви навчальної діяльності можуть зумовлюватись внутрішніми почуттями учня, пов’язаними з особистими інтересами, переконаннями, намірами, мріями, ідеалами, пристрастями, сформульованими раніше настановами.

Дія зовнішніх і внутрішніх факторів мотивації (“я повинен” і “ мені хочеться”) має бути врівноваженою, крайності тут небажані. Абсолютизація внутрішнього зацікавлення звужує фактичні можливості учня, а сухий підхід з позиції зовнішніх вимог позбавляє процес навчання емоційного забарвлення. Проте у всіх випадках найменшу користь приносять зовнішні негативні мотиви,-- залякування двійками тощо.

Нарешті, мотивацію слід розглядати не як короткочасний фактор діяльності, який можна відкинути після досягнення мети. Йдеться про те, щоб почуття обов’язку було стабільним і закріплювалось у характері людини у постійне прагнення до діяльності, щоб воно стало рисою людини і впливало на хід її життєдіяльності й тоді, коли самі стимулюючі фактори перестають діяти.

Оскільки мотивація має велике значення у навчанні іноземної мови, вчителеві важливо своєчасно зберегти, збудити і підтримати її. Але для цього йому необхідно чітко бачити можливі джерела мотивації.

Розглянемо деякі з них.

Тут слід нагадати, що Сухомлинський вважав необхідним формувати в учнів почуття повинності. Людина працює насамперед тому, що її праця має суспільний сенс. Стосовно іноземної мови, він полягає в тому, що вона є знаряддям політичної боротьби, знаряддям розвитку економічних і культурних відносин з іншими народами, а також засобом одержання необхідної для суспільства інформації – політичної, наукової, культурної.

Проте у соціальному трактуванні мотивів вивчення іноземної мови є ще один аспект, який заслуговує на увагу. У процесі навчання, розвитку і виховання учень прагне до ідеалу, який формується і визначається потребами суспільства, його традиціями і звичаями. Громадське почуття обов’язку підказує учневі потребу стати високоосвіченою людиною, готовою до виконання тих завдань, які може поставити перед ним суспільство.

З огляду на це засвоєння учнем іноземної мови виступає як реалізація потреб суспільства, з якими він повинен рахуватись як громадянин. В обов’язок вчителя входить всіляко висвітлювати ці моменти – як крізь призму функцій іноземної мови в поточних подіях, так і на прикладах людей, які володіють іноземною мовою (дипломатів, бізнесменів, юристів, акторів, співаків тощо).

Зауважимо, що значення таких потреб не варто перебільшувати. Як слушно зазначає Ш.О. Амонашвілі, природна мотивація засвоєння мови спрацьовує лише в ранньому дитинстві, коли мова виступає важливим засобом життєзабезпечення. Засвоєння іноземної мови десятирічною дитиною вже не переживається як актуальна потреба. Отже, якщо дивитись на речі реально, то прямі особистісні мотиви вивчення іноземної мови видаються незначними. І все ж в усій масі можливих внутрішніх стимулів і мотивів доцільно виділити два, якими вчитель може успішно керувати.

По-перше, в кожного учня, незалежно від рівня успішності, живе постійна потреба самовираження. Юність – це пора, коли людина визначає своє суспільне обличчя, коли розпочинається процес її громадського самоствердження. На цьому грунті спостерігається своєрідний спалах бажань, мотивів, активності, які поширюються на всі сторони життєдіяльності. Потреба самовираження стимулює процес самовдосконалення. У цей час підліток свідомо виробляє для себе правило поведінки, бере на себе певні обов’язки, приносить присяги тощо.