Для повнішої реалізації цих мотивів у навчанні іноземної мови необхідно насамперед розширити поле для самовираження учня, створити умови для більш самостійного і самокерованого засвоєння мови учнем. Відомо, що чим більш самостійною є пропонована учневі робота, тим охайніше і краще він її виконує. Потреба самовираження передбачає наявність в класі таких умов, за яких учень міг би продемонструвати свої досягнення – у розмові з своїм партнером, перед класом.

По-друге, говорячи про особистісні мотиви, не варто випускати з уваги і ту практичну функцію, яку іноземна мова відіграє або може відігравати в особистому житті учня. Вище зазначалось, що в учнів молодшого віку щодо іноземної мови немає чисто прагматичних поглядів. Вони люблять її як новий і цікавий предмет, практично не пов’язуючи ще з нею своїх планів. Проте перспектива спілкування іноземною мовою є для них привабливою і важливою. Зрештою, це спілкування може мати дещо “ ігровий” характер, але не менш значущий. Звідси випливає необхідність найшвидшого засвоєння учнями мови в такому обсязі, щоб учитель міг вести уроки іноземною мовою.

У старших класах учні дещо по-іншому оцінюють практичну функцію мови.

На відміну від своїх молодших товаришів, старшокласники готові зрозуміти труднощі застосування мови на уроці. Їх погляди на іноземну мову стають більш прагматичними. Вступаючи в пору вибору професії, вони сприймають її крізь призму своєї майбутньої діяльності. Таку мотивацію можна підтримати, підкресливши, що іноземна мова буде джерелом одержання додаткової інформації для представника будь-якої професії.

3. Вагомим, постійно діючим джерелом мотивації навчання іноземної мови є задоволення від самого процесу навчання, те, що називають радістю пізнання. Йдеться про те, щоб навчання було легким і учень не відчував труднощів у навчальній праці. Навпаки, постійне переборення труднощів є неодмінною умовою такого задоволення. Успіх окрилює людину, невдачі ж позбавляють її віри в свої сили.

Задоволення від навчальної праці зумовлюється такими двома факторами. По-перше, радістю досягнення результату, яка спочатку випливає з окремих успіхів а згодом може стати постійною внутрішньою потребою, нормою. Потреба успіху формується за умов, коли учень постійно домагається позитивних результатів.

В.О. Сухомлинський підкреслював, що навчання втрачає свою виховну цінність, якщо воно не забезпечує реальних успіхів. Навпаки почуття відрази до навчання, як правило, завжди має в своїй основі даремність зусиль учня. Майстерність учителя полягає в тому, щоб засобами індивідуалізації та диференціації навчання забезпечити помітне зростання рівня знань учня. Не можуть всі встигати однаково, але кожен може і повинен зробити те, що йому під силу. Важливо, щоб учень не стояв на місці. Створені вчителем “ситуації успіху” особливо необхідні слабшим учням.

По-друге, задоволення від навчання зумовлюється тим, що в процесі його реалізується потреба інтелектуальної діяльності, закладена в людині еволюцією. Завдяки цій потребі людина тягнеться до переборення труднощів навіть тоді, коли це не має для неї ніякого практичного значення. Прикладом цього може бути участь в інтелектуальних іграх тощо. Вдале розв’язання задачі, проблеми, забезпечує нове, ширше розуміння дійсності, що й викликає в людини почуття задоволення.

У педагогіці потреби інтелектуальної діяльності пов’язується з поняттям “пізнавальний інтерес”. Останній є надійним і водночас реальним, незалежним від об’єктивних умов фактором мотивації навчання, який грунтується на привабливості процесу самовдосконалення і веде до формування “ненаситної потреби” в ньому.

4. У формуванні мотивів вивчення іноземної мови і позитивного ставлення учня до предмета велику роль може відіграти сам учитель. Тут насамперед йдеться про стосунки, які склалися між ним і кожним учнем зокрема. Якщо вони доброзичливі, довірливі, передбачають взаємодопомогу, мотив радості від навчання має сприятливий грунт, а позитивне ставлення учня до вчителя переноситься на предмет. Водночас відчуженість, недовір’я, авторитетність, іронія з боку вчителя викликають в учня відповідні негативні почуття і зумовлюють пасивне ставлення до предмета, бажання “відсидітись” на уроці тощо. Байдужий учитель не може захопити своїх учнів предметом. Якщо ж він постійно демонструє відданість своїй справі, впевненість в успіху своєї діяльності, віру в культурно-пізнавальну цінність предмета, це відразу передається учням і стає джерелом мотивації навчання.

Зростання професійного досвіду вчителя іноземної мови полягає перш за все у його оволодінні прийомами, що стимулюють спілкування. З їх допомогою він може будь-який матеріал програми повернути в комунікативне русло. Вчитель виробляє в собі здатність перетворювати живі враження дійсності в предмет спілкування на уроці. Ще тільки переступивши поріг класу, він перетворюється в партнера по спілкуванню “першого серед рівних” і одночасно організатора, пропонуючи відповідні ситуації і втягуючи в них учнів. Він прагне при цьому, щоб кожен учень знайшов свою форму виявлення в бесіді, показав свої можливості. Вже мовна “зарядка” початку уроку – це фактично комунікативна передмова уроку.

Від її характеру залежить наявність чи відсутність відповідної атмосфери. Навіть «чергова» розмова про погоду зможе викликати учнів на розмову, якщо її побудувати не стандартно. Наприклад, вчитель (дивлячись у вікно): «Дощ. Всі йдуть в плащах з парасольками. А я люблю дощ, люблю гуляти під дощем. Повітря таке свіже. Головне - вдягнутися по погоді. Як кажуть англійці: «Нема поганої погоди, є поганий одяг».

Короткі висновки.

Виходячи із сказаного в даному розділі приходимо до висновку, що якість виконання діяльності та її результат залежать перш за все від спонук і потреб індивіда, його мотивації, що викликає цілеспрямовану активність, яка визначає вибір засобів і прийомів, їх впорядкування для досягнення мети. Мотивація є запускним механізмом будь-якої діяльності,