способам діяльності пояснюється двома факторами. По перше, при скороченій сітці годин ще складніше оволодіти іншомовним мовленням, якщо в учнів не розвинені необхідні вміння самостійної роботи, тобто суб`єктні властивості; по друге, практичне оволодіння мовою в середній школі розглядається як база для подальшого спеціалізованого доучування. Це доучування, однак, є неможливим без досить добре розвинених навичок самостійної роботи.
Специфіка суб`єктної індивідуалізації при навчанні іншомовному говорінню полягає в тому, що вона повинна передбачати одночасне застосування дидактичних матеріалів, різних, за формою (наприклад, наявність чи відсутність опор), що враховують своєрідність прийомів навчальної діяльності учня, але що призводять, зрештою до однакових результатів по можливості за рівні відрізки часу. Озброєння учнів раціональними прийомами навчання включає систематичну і цілеспрямовану роботу. Отже при навчанні іншомовній мовній діяльності поряд з індивідною необхідна і суб`єктна індивідуалізація.
В). Особистісні властивості учнів та особистісна індивідуалізація.
Уявляється виправданим і методично доцільним виділити окремий вид індивідуалізації, спеціально призначений для врахування особистісних властивостей учня - особистісну індивідуалізацію.
Під індивідуалізацією навчання іншомовній мовній діяльності слід розуміти співвіднесеність прийомів навчання з особистісними, суб`єктивними і індивідними властивостями кожного учня.
3). Комунікативність пов`язана поняттям функціональності. Це поняття означає, що будь-яка мовна одиниця, і мовна форма виконує в процесі комунікації певні мовні функції. У протилежному випадку мовний вплив був би неможливим. Іншими словами функціональність є найсуттєвіша характерна риса будь-якої мовної одиниці, тобто мовної форми, що використовується в мовленні.
Нажаль, нерідко після курсу навчання можна спостерігати як учні знаючи слова, вміючи утворити ту чи іншу граматичну форму, є не спроможні використати все це в мовленні. Причину слід шукати в стратегії навчання, яка приписує попереднє запам`ятання слів чи затреновані граматичні форми у відриві від виконуваних ними мовних функцій. В результаті цього слово чи форма не асоціюється з мовною задачею (функцією) і тоді при необхідності виконання тої чи іншої функції не пригадується переносу не відбувається.
Третій принцип комунікативного методу навчання говорінню - принцип функціональності.
Даний принцип вперше був сформульований у вітчизняній методиці А.П. Старковим. У своїй роботі він пише: «Принцип функціональності визначає об`єкти навчальної діяльності вчителя і учнів, а також форми і зміст цієї навчальної діяльності. Це може бути сформульовано так: оволодіти тим що функціонує в процесі усної і писемної комунікації, і оволодівати таким чином, як воно функціонує.»
Думається однак, що функціональність - поняття більш широке. Далі хотілось б вказати на ті аспекти роботи, якими «завідує» принцип функціональності.
Функціональність і моделювання мовного матеріалу.
Комунікативність передбачає таке розуміння моделювання, як створення моделі системи мовних засобів. Функціонально орієнтований відбір матеріалу повинен тому іти не по лінії вилучення з системи мовних засобів якихось цілих «вузлів», а по лінії вилучення функціонально взаємозамінних форм. Наприклад, у будь якій системі мовних засобів є кілька можливостей висловити, скажімо, таку мовну функцію, як «сумнів». Повний спектр цих можливостей засвоїти в школі неможливо і непотрібно. Але вилучити цей «вузол» із спілкування не можна: учень повинен вміти висловити сумнів хоча б одним способом.
Функціональність і мовні одиниці для навчання говорінню. Функціональність передбачає опору не на систему мови, а на систему мовних засобів, яка функціонує в процесі спілкування. Тому важливо виділити мовні одиниці, що підлягають засвоєнню і відмежувати їх від одиниць мови.
Мовні одиниці відрізняються від одиниць мови наявністю мовної функції, що виявляється в логічному наголосі як способі вираження актуального розчленування і в інтонації. Функція мовної одиниці - це та комунікативна задача, яку мовник вирішує з її допомогою.
3. Функціональність при відборі і організації матеріалу.
Відбір мовного матеріалу здійснюється з відтворюваних одиниць. Він покликаний моделювати семантичний аспект системи мовних засобів і закласти деякі морфологічні основи структурного аспекту мовлення.
Основою ж організації є мовні функції, саме навколо них організуються і словосполучення, і фрази, і надфразові єдності.
Способами організації одиниць всіх рівнів слід вважати ситуацію, соціальний контакт і проблему.
Формами організації одиниць всіх рівнів є:
а) мікродіалог і діалог;
б) мікромонолог і розгорнуте висловлювання.
4. Функції мовних одиниць і перенос навиків.
Перенос навичок визначають як “використання засвоєного матеріалу в нових умовах”, справедливо називаючи його головним пунктом в навчанні. Правильна стратегія навчання говорінню-це стратегія функціональної орієнтації.
5. Функціональна єдність (комплексність) трьох сторін говоріння.
Мова має три аспекти: лексику, граматику, фонетику. Будь-який з цих аспектів можна зробити об`єктом вивчення, не завдаючи шкоди мові в цілому.
Мовлення має три сторони: лексичну (семантичну), граматичну (структурну) і мовленнєву. Всі ці три сторони функціонують нерозривно. Неможливо будь-яку із сторін зробити об`єктом засвоєння окремо від двох інших, щоб при цьому не порушити говоріння як діяльність, як процес. Наприклад, і слово, і словосполучення, і фраза засвоюються як мовна одиниця, тобто в єдності всіх її сторін. Звідси і виникає мовленнєвість вправ, мовний характер уроку та інші аспекти функціональності.
6. Функціональність і свідомість.
З точки зору функціональності можна вважати, що для навчання говорінню під повідомленням знань слід розуміти повідомлення правил-інструкцій, які даються в процесі формування навиків. Такі правила-інструкції повинні характеризуватися оперативністю, узагальненістю, функціональною спрямованістю, позитивністю формулювання.
Використання правил-інструкцій є лише одна сторона свідомості. Невірно було б вирішувати питання про використання знань лише як дискурсивність, тобто як усвідомлене в даний момент їх використання, ігноруючи такі механізми, як аналогія, інтуїція і мимовільне запам`ятовування. Свідомість у навчанні говорінню - це взаємодія механізмів аналогії, інтуїції, мимовільного запам`ятовування, дискурсивності.
Приклад як засіб навчання говорінню в рамках комунікативного методу з позицій функціональності методологічно неприйнятний.
4) Комунікативність передбачає ситуативність навчання. Зараз вже всі визнають необхідність