Справа в тому, що ситуативна віднесеність є однією з природних властивостей мовного навику, без якого він не здатний до переносу.

Якщо ситуативний характер навикової дії не зафіксований мозком, переносу не відбудеться. Саме тому багато завчених слів і заавтоматизованих граматичних форм залишаються лежати в засіках пам’яті учнів, коли вони змушені вступити у спілкування.

Ситуативність необхідна також і як спосіб мовної ситуації, і як умова розвитку мовного вміння, зокрема також його якостей, як цілеспрямованість, продуктивність та ін. Ситуативність здатна відтворити комунікативну реальність і тим самим збуджувати інтерес щирістю мовлення, що є дуже важливим. Помітимо, що комунікативність вимагає переосмислення поняття “ситуація” і пов’язаного з ним поняття “ситуативність”. Під “ситуацією” слід розуміти не сукупність екстралінгвістичних обставин, а систему взаємовідносин співрозмовників, відображену в їхній свідомості, під “ситуативністю” – співвіднесення висловлювання з цими взаємовідносинами. Такий підхід передбачає досить специфічну організацію навчального процесу.

Таким чином четвертим принципом навчання говорінню як виду мовної діяльності є принцип ситуативності.

Ситуативність, як принцип означає, що все навчання говорінню відбувається на основі і за допомогою ситуацій. До того ж визначення поняття «ситуація» в комунікативному методі істинно різниться від інших визначень.

Наведу таке визначення поняття «ситуація». Ситуація є така динамічна система відносин тих, що спілкуються, яка завдяки її відображеності у свідомості, народжує особистісну потребу в цілеспрямованій діяльності і живить цю діяльність.

Думку про залежність мовного матеріалу від ситуації висловлювали багато авторів. Так В.А.Артемов писав: «Всі мовні особливості мовлення в кінцевому рахунку зумовлені ситуацією».

Тема є, так би мовити, змістовний компонент ситуації, ситуація «живиться» темою, але не однією, а кількома: комбінації залежать від основних відносин. В цьому плані краще говорити не про тематичність ситуації а про їх змістовність.

Головна розбіжність між ситуацією і темою полягає не в об`ємі охоплення діяльності («ситуація - частини теми», чи навпаки). Ситуація - це те, що породило проблему для мене в даний момент. Тема ж - це ніби потенційний запас соціального досвіду, ще не включеного в контекст особистісної діяльності.

При навчанні говорінню в середній школі соціальні контакти вторинні в порівнянні з ситуаціями. Тому повинна відбутися переорієнтація у змісті відбору і організації матеріалу для навчання.

3. Ситуація як спосіб презентації матеріалу.

Під презентацією ми розуміємо показ функціонування в говорінні якогось мовного зразка, в процесі чого відбувається перше знайомство учнів з новим матеріалом. Дуже важливо, щоб це знайомство відбувалось саме в ситуативних умовах.

На уроках іноземної мови нерідко буває так, коли вимовляються речення правильно сконструйовані, але зовсім неситуативні. Між тим говорінню неможливо навчити поза ситуативністю. Мовні одиниці, вимовлені чи сприйняті поза ситуацією, не залишаються в пам`яті, бо не є значимі для людини. Якщо ж вони навіть і залишаються в пам`яті, то користі від них мало, оскільки не будучи відміченими ситуацією, вони позбавляються здібності до переносу: учень знає, а використати не в змозі.

4. Ситуація, як умова формування навиків.

Описуючи якості навику, ми відмічали, що гнучкості навик не набуває після того, як він сформований, вона розвивається в процесі його формування, завдяки спеціальним умовам. Найважливішою з цих умов є ситуативність.

Умовою формування ситуативної гнучкості мовного навику є зумовлені мовні ситуації. Вони створюють всі передумови для того, щоб мовна одиниця, мовний зразок використовувалися в спеціальних придатних для автоматизації умовах, не позбавляючись при цьому ситуативності. Таке засвоєння має місце в умовно-мовленнєвих вправах.

5. Ситуація, як умова розвитку вміння.

Очевидно, що потреба, скажімо, переконати когось в чомусь може звичайно виникнути тільки тоді, коли ситуація не є заданою збоку, або ж є наслідком якихось попередніх подій, до яких причетні співрозмовники. Чим ширші і глибші зв`язки даної ситуації з усією діяльністю, тим легше виникає мотив: субстанція свідомості складає діяльність людини. (Н.А.Леонтьєв)

Тільки в ситуаціях, як системах взаємовідносин можливий ефективний розвиток багатьох важливих якостей вміння. Цілеспрямованість, наприклад, розвивається за рахунок наявності мовно-розумової задачі; продуктивність - за рахунок необхідності кожен раз створювати новий продукт.

Велика роль ситуації в розвитку якості самостійності. Вона розвивається саме тому, що ситуація - явище ідеальне, суб`єктивне, "внутрішнє", а не зовнішнє, що привчає людину спиратися на внутрішню наочність, на мислення, а не на різноманітні опори. Мова йде про те, що на шляху розвитку вміння самостійність учня повинна зростати. Чим швидше він позбудеться опор, тим швидше почне формуватися власне вміння.

5) Процес спілкування характеризується, як відомо, постійною зміною предмету розмови, обставин, умов, задач і т.д. Щоб бути адекватним до тієї чи іншої ситуації. Мовник не може не враховувати новизни всіх компонентів спілкування. Не підлягає сумніву, що підготувати учня до еврістичності спілкування, розвити в нього здібність до адекватного реагування можна тільки завдяки постійній зміні всіх цих компонентів. Ось чому необхідно ввести п’ятий принцип навчання говорінню як засобу спілкування – принцип новизни.

Що забезпечує цей принцип в навчанні? Перш за все це гнучкість мовних навичок, без чого їх перенос неможливий. Великою кількістю психологічних експериментів доведено, що варіювання ситуацій і матеріалу має вирішальне значення для формування гнучкості навичок. Це ж доводиться з фізіологічної точки зору: динамічність динамічного стереотипу є не що інше, як результат різноманітності часових зв’язків, які в свою чергу утворюються в залежності від різноманітності умов формування навику.

Продуктом принципу новизни є інтерес до навчання, значимість його важко