викривають симулянта, у другому – батьки реагують на розповіді дітей про школу або вирішують, як провести черговий вихідний день, канікули, як відреагувати на погану оцінку одного з дітей. З таких ситуацій виникає стимул для спілкування в цих малих групах.
Групі, що утворилась слід надати час для підготовки, свого роду репетиції, що є найважливішим організаційним етапом на шляху спілкування. Саме під час репетиції учні зможуть привести у відповідність “думку, що шукає свого вираження (Л.В. Щерба) і комунікативний намір, що виникає, зі своїми (мовними) можливостями.
Під час репетиції мобілізується також взаємоконтроль і взаємодопомога як у відношенні змісту так і в мовному відношенні. Щоб мати можливість зсередини допомогти учням, не порушуючи комунікативного процесу, вчитель може включитися в утворену групу в ролі, яка дозволить це зробити майже природно а саме “автора”, “режисера”, “суфлера”.
Отже, основи для виникнення комунікативної мотивації можуть бути закладені при постановці задач уроку, при відповідному змісті і відповідних організаційних формах уроку. Все це опосередковується вчителем і повністю залежить від його стилю роботи.
Розцінюючи мотивацію як найважливішу пружину процесу оволодіння іноземною мовою, що забезпечує його результативність потрібно мати на увазі наступне: мотивація-сторона суб’єктивного світу учня, вона визначається його власними спонуками і пристрастями, потребами, які він чітко усвідомлює. Звідси можна сказати, що важливим засобом мотивації навчальної діяльності є індивідуалізація. Під індивідуалізацією навчання іншомовній мовній діяльності слід розуміти співвіднесеність прийомів навчання з особистісними, суб’єктними і індивідними властивостями кожного учня. За словами І.А.Зимньої і А.А.Леонтьєва, немотивоване навчання мовній діяльності позбавляє це навчання психологічного змісту, тому що воно – навчання формі заради форми.
Загальновідомо, що в кінці 7-го – на початку 8-го класу інтерес учнів до іноземної мови різко падає. На думку вчителів, це відбувається через те, що близько 80% учнів нібито хочуть вчити іноземну мову. Однак, дані анкетування проведеного серед учнів говорять про інше: структура мотивації 93,7% учнів, що приступають до вивчення іноземної мови з бажанням і цікавістю, змінюється до 8-го класу таким чином:
а) зникає бажання і цікавість у 16% учнів; б) бажання зберігається, але стає не цікаво у 60% учнів (!); в) бажання і цікавість залишається на попередньому рівні у 17% учнів; г) бажання і цікавість зростають у 7% учнів.
Звідси видно, що бажання вчити зберігається у 84% учнів (!). отже, причина падіння інтересу до предмету прихована головним чином у методиці індивідуалізованого навчання. Ось деякі дані анкети, що підтверджують наш висновок.
№ п/п | Причини, що впливають на інтерес і зниження рівня мотивації. | Думки учнів у % | Думки вчителів у %
Відсутні можливість висловити свою думку, посперечатись висловитись про те, що хвилює (як ще робиться на рідній мові). |
54,4 |
-
Не враховується контекст діяльності учнів. | 44,7 | -
Не враховується фактор міжособистісного спілкування учнів. | 61,3 | -
Не цікаві вправи ( за шляхом виконання і змістом). | 53,1 | 9,3
Відсутня ситуативність. | 42,1 | -
Мало порівнюються вчинки героїв текстів з життям учнів. | 57,9 | -
Низький рівень мовно-розумової активності кожного з учнів на уроці і неефективно використовується час. | 57,9 | -
Нецікаве домашнє завдання. | 62,1 | 0,4
Відсутній належний психологічний клімат на уроці. | 40,1 | -
Як видно з таблиці, всі перераховані причини однозначно вказують на руйнівну силу деіндивідуального навчання. Найпоказовішим, однак, є факт майже повного неспівпадання думок учнів і вчителів. Порівняльний аналіз результатів свідчить про те, що багато вчителів навіть не підозрюють, що причини, які згубно впливають на мотивацію, лежать в сфері індивідуалізації. Фактор мотивації при відсутності особистісної індивідуалізації розглядається як такий, що виникає автоматично за завданням вчителя, тобто в більшості випадків фактично повністю ігнорується. Між тим саме особистісна індивідуалізація є головним засобом створення комунікативної мотивації, під якою ми розуміємо такий її вид, який забезпечує ініціативну участь людини у спілкуванні (як в житті, так, і на уроці).
Говорячи про мотивацію і індивідуалізацію в методичному плані, не можна не підкреслити двох моментів мотивації, закладеної в самому процесі діяльності, тобто у вправах, і індивідуалізації ситуацій.
І.Т. Бжалава пише, що людина стає суб’єктом діяльності тільки при наявності потреби, в діяльності і ситуації для її задоволення.
Потреби звичайно задовольняються двояко; безпосередньо і опосередковано. У другому випадку дія створює лише засіб для здобуття предмету потреби.
Відомо також, що мотивація залежить від умов організації діяльності, які виступаючи у формі стимулів можуть активізувати і спонуки в цілому. В зв’язку з цим виділяється такий тип мотивації, коли вчитися спонукає сам процес придбання знань (навичок, вмінь). В нашому випадку – це вправи, їх організація.
На підставі всіх цих даних правомірно припустити, що створюючи певні умови при організації вправ, роблячи цей процес психологічно цікавим для учнів, ми могли б опосередковано позитивно впливати на силу мотивації. У застосуванні до навчання говорінню це означає наступне: в учня спочатку немає потреби до говоріння на іноземній мові, але цікавий сам процес виконання вправ, якщо це вправи мовного характеру. У випадку успіху йому стає цікаво говорити взагалі, а отже, вчити, тобто з’являються нові мотиви, вже не тільки усвідомлювані, а й реально діючі.
Однак потреби і інтереси кожної особистості неоднакові як неоднакові почуття, інтелектуальний рівень, життєвий досвід і таке інше. Тому найбільше активізувати мовно-розумову діяльність можна лише в тому випадку, якщо в мовних діях кожної поданої ситуації буде зацікавлений кожен учень. Іншими