галузь мови, ми мусимо вводити заперечення як складову части-

ну тієї чи іншої ланки лінгвістики.

Теоретична цінність роботи полягає :

а) у чіткому визначенні засобів вираження заперечення в сучас-

ній мові.

б) в загальній характеристиці видів заперечення і їх місце у вис-

ловлюванні.

в) у оцінці заперечення з логіко- філософської точки зору і його

місце в оточуючому нас світі.

Практична значимість роботи

полягає в тому, що результати даного дослідження, відображені

в таблицях і схемах можуть бути використані як вчителями шкіл

з поглибленим вивченням англійської мови, так і вчителями за-

гальноосвітніх шкіл на різних типах уроків з граматики, лек-

сики і морфології.

Розділ І.

Заперечні за формою речення протиставляться стверд-

жувальним реченням в будь-якій мові. Це загальновідомо. Проте,

в гноселогічному плані дослідження, як зазначаі Гегель « те, що

відоме, ще не є від цього пізнане » [3,192]. І дійсно, багато питань, які

пов’язані з запереченням, є спірними або взагалі не вирішеними,

про що говорить існування цілого ряду концепцій в формальній

логіці і лінгвістиці.

Заперечення і ствердження стоять в іншому ряді, чим

такі категорії мислення, як якість і кількість, простір і час, при-

чиніа і наслідок. Навряд чи хтось буде заперечувати, що запере-

чення – це компонент думки і речення, яке ії виражає. Не випад-

ково воно є в однаковій мірі об’єктом дослідження мовознавст-

ва і формальної логіки.

Багато лінгвістів вважають заперечення самостійною мов-

ною категорією. Яка має відповідність в реальному світі. Будь-яка

мовна категорія є, як прийнято в лінгвістиці, єдністю протилеж-

ностей, якї ії складають. Згідно з теорією А. І . Смирницького,

який визначає властивості категорії і способи ії визначення :

несумісних один з одним мовних явищ.

2.Протиставлення не менше чим двох взаємовиключних

категоріальних явищ є єдиним можливим способом виникнення

мовної категорії, єдиною формою ії існування. [ 1, c. 89 ]

Ми без сумніву можемо вважати заперечення мовною категорією.

Воно корелює із своєю протилежністю - стверджненням. Це два

полярних мовних значення , два протичлени опозиції, які фор-

мують єдину категорію – « ствердження-заперечення » Обидва

протичлени цієї логіко - граматичної категорії відносно самостій-

ні, і кожен з них можна досліджувати поодиноко.

Велика кількість лінгвістів значення ствердження і за-

перечення розглядає як основні форми модальності, включає

їх в категорію модальності. Багато з них розглядають заперечні

слова і частки в якості модальних. Такий підхід вже став тра-

дицийним.

Що ж власне розуміють під заперечною модальністю?

Деякі автори ствердження і заперечення називають відповідно

стверджувальною і заперечною модальностями, які виділяються

ним нарівні з розповідною, спонукальною і питальною «мо-

дальностями» речення. Проте, розповідні, питальні і спонукальні

речення власне не модальні, а функціональні, або комунікативні,

типи речення ( в основі їх класифікації лежить цільова настанова

мови, а не будь - яке ставлення мовця ), які за якістю можуть

бути як стверджувальними, так і заперечними. При виділенні

значень ствердження і заперечення, з одного боку, і розповід-

ності, питальності і спонукальності – з іншого в якості модаль-

них різновидів відсутній єдиний principium devisionis.

Цілий ряд авторів пов’язує заперечення з суб’єктивною

оцінкою змісту речення – з модальною оцінкою мовцем вислов-

лювання, а саме з характером вираженого в реченні ставлення

до дійсності. Заперечення розглядається не як об’єктивна катего-

рія, яка має визначений онтологічний характер, а як суб’єктив-

на, оцінна категорія. « Порівняно з стверджувальними за формою

висловлюваннями, - пише І. В. Толстой , - заперечні володіють мо-

дальним забарвленням оцінного характеру ( несхвалення, незадо-

волення, небажання, посилення або послаблення якості, ознаки

в залежності від лексичного наповнення висловлювання) [ 3,c. 65]

На думку О. Есперсена « ствердження і заперечення виражають

абсолютну впевненість мовця відповідно до наявності або відсут-

ності чогось ». Заперечні частки виражають не тільки власне за-

перечне речення, але і різні суб’єктивні значення – нерішучості,

вагання, невизначеності, емоційні відтінки захоплення, здивування.

Всі ці значення пов’язюється з додатковою суб’єктивною модаль-

ністю. При цьому, під суб’єктивною модальністю розуміється

будь - яке, не обмежене визначеними рамками, суб’єктивно - оцін-

не ставлення мовця до висловлювання.

Деякі автори ставлять ствердження і заперечення в

один ряд з такими без сумніву модальнимим реченнями, як

проблематичність і категоричність. Так О. Есперсен, встановлю-

ючи відповідність між логічним і граматичним запереченням,

визначає граматичне заперечення носієм троїстого ( потрійного )

характеру. В якості протичленів опозиції, які формують катего-

рію заперечення (С), він виділяє ствердження (А) і сумнів (В),

який займає проміжне місце між ствердженням і запереченням.

Ствердження і заперечення ніби виражають впевненість : перше-

в наявності, друге - в відсутності чогось. Модальне значення

проблематичності ( сумніву ) протиставляється, на його думку,

в однаковій мірі і ствердженню і запереченню.

A - John is rich « Джон багатий»

B - Perhaps John is rich « Можливо, Джон багатий»

C