переважає над своїми елементами. Це означає, що майже немож-

ливим є заперечення, яке належить тільки одному членові рече-

ня; тому речення ‘ he came not on account of the rain ‘ справляє

враження неправильно побудованого : заперечна частка сприй-

мається так, неначе вона належить присудку ( тобто загально - за-

перечне речення ), а звідси випливає, що дієслово в заперечній

формі має вигляд he came not, тоді як в сучасній англійській

мові можлива тільки форма he did not come.

Особливий випадок складає вживання заперечення у

модальних дієсловах. Зважаючи на особливості семантики модаль-

них дієслів і в зв’язку з тим, що за ними в більшості випадків

стоїть інфінітив, виникає питання про те, чи може заперечна

частка not , яка стоїть після модального дієслова, належати інфі-

нітиву, чи вона обов’язково належить модальному дієслову і від

яких умов це залежить.

Щодо дієслова can ми можемо стверджувати, що за-

перечна частка not належить тільки йому. Оскільки вона завжди

пишеться з ним разом :

He cannot / can’ t come

Він не може прийти.

А це свідчить про те, що речення, в яких модальне дієслово

can набуває заперечного змісту , належить до загально - запереч-

них.

З дієсловом may справа зовсім інша. В реченні

He may not come

заперечна частка може належати і модальному дієслову і інфіні-

тиву. В першому випадку значення його речення буде ‘він не

може прийти’ в розумінні ‘ йому не дозволяють прийти ‘ в

другому - він може не прийти ‘ в розумінні, ‘ можливо, що він

не прийде ‘. Вибір того чи іншого тлумачення залежить виключ-

но від контексту. Дієслово may поводить себе іншим чином, на

відміну від дієслова can.

У реченнях з дієсловом must зовсім інша особливість.

В реченні

He must not come

виражається не заперечення необхідності, а заборона. Це речен-

ня інтерпритується не як ‘йому не обов’зково приходити’ , а‘

він повинен не приходити ‘. Українське речення ‘він не пови-

нен приходити ‘ в даному випадку саме являє собою приклад

переосмислених функцій заперечення, оскільки воно виражає не

заперечення необхідності, а заборону. В цьому випадку грама-

тичне питання вже переходить в лексичне, оскільки заперечна

частка фактично майже зливається з словом must або ‘пови-

нен ‘ в нову лексичну єдність.

Для вираження заперечення необхідності потрібно

звернутись до іншого модального дієслова, а саме до дієсло-

ва need :

He need not come .

Йому немає необхідності приходити.

Це дієслово в такому значенні, тобто з інфінітивом, зустрічаєть-

ся тільки в заперечних і питальних реченнях, а в стверджу-

вальних є неможливим.

Граматичне тлумачення цих випадків цілком залежить

від того, як розуміти структуру групи присудка в реченнях з

модальними дієсловами. Якщо вважати інфінітив в таких випад-

ках додатком, то ці випадки потрібно буде аналізувати за типом

розглянутих раніше речень з частковим запереченням. Якщо ж

розглядати сполучення модального дієслова з інфінітивом, як

складний присудок, то ці випадки складають повністю особливу

категорію : питання стоятиме про те, до якої частини складного

присудка належить заперечна частка. Крім того, в зв’язку з

дієсловом must виникає тяжке семантичне питання про те, як

розуміти сполучення поняття повинності з запереченням : чи

обов’язково таке сполучення означає звільнення від обов’язко-

вості, чи воно може означати також обов’язковість не робити

щось ; тобто, потрібно буде аналізувати відносини між запере-

ченням обов’язковості і заперечної обов’язковості. Але це питан-

ня вже виходить за рамки граматичного аналізу.

До цього часу ми розглядали заперечення тільки при

дієсловному присудкові. Тепер необхідно розглянути ще запере-

чення при іменному присудкові. Тут розрізняються два випадки :

1). Присудок з зв’язкою be, яка утворює заперечну форму без

дієслова do.

2). Речення з усіма іншими зв’язками (get, become, turn, ete ),

які утворюють заперечну форму за допомогою цього дієслова.

В застосуванні до речень з іменним присудком роз-

різнення двох типів заперечення звичайно, набуває такого виг-

ляду : заперечення належить до всього речення чи тільки до

предикативного члена. В реченнях із зв’язкою be ця різниця

не знаходить ніякого зовнішнього вираження :

He is not a teacher ( заперечення належить всьому реченню).

He is not a teacher , but a student (заперечення належить

предикативному члену).

Проте, потрібно відзначити, що речення другого типу, тобто

такі , в яких заперечення належить предикативному членові,

не властиві англійській мові. Замість двох наведених речень

цього типу англійською природніше буде сказати :

He is not a teacher, he is a student,

тобто побудувати речення так, щоб заперечення належало всьо-

му реченню в цілому.

Щодо речень із зв’язками, які утворюють заперечну

форму за допомогою дієслова do, то тут стан речей ідентичний

розглянутому вище типу речень з дієслівним присудком : питан-

ня зводиться до того, чи буде в