Всі три члени в схемі О. Есперсена є неначе одноріднимим і

рівноправними, оскільки позначають суб’єктивне ставлення мовця

до змісту висловлювання (абсолютну впевненість і невпевненість,

(тобто сумнів ).

Запропонована трьохчленна система неприпустима хо-

ча б логічної точки зору, оскільки тут в наявності дві основи

поділу суджень, а саме :якість суджень , за якою вони поділяють-

ся на стверджувальні і заперечні, і ступінь достовірності їх зміс-

ту з точки зору суб’єкта думки – проста достовірність суджень

А і С протиставляється проблематичній достовірності судження

В; зміст судження, яке виражене реченням В, може характеризу-

ватись і категоричною достовірністю:

No doubt John is not rich - Без сумніву, Джон не багатий

Крім того, судження, яке виражене реченням В в схемі О.Еспер-

сена, за якістю може бути і заперечним :

Perhaps John is not rich - Можливо, Джон не багатий.

No doubt John is not rich - Без сумніву, Джон не багатий.

Суб’ктивна модальність ( проблематична і категорична ступені

достовірності, які виражені службовими модальними словами

perhaps і no doubt відповідно, і протилежна їм достовірність

з нульовим показником ) не змінює ствержджувальної або запе-

речної якості змісту реченнь. Можливість наявності в одному і

тому ж реченні засобів вираження суб’єктивної модальності і

заперечення свідчить про різнорідність цих категорій.

Включення значень ствердження і заперечення в кате-

горію модальності пояснюється тим, що модальність помилково

сприймається як всеохоплююча, комплексна, багатопланова кате-

горія. Багатьма лінгвістами прийнята дефініція модальності, де

вона визначається як категорія, яка виражає відношення вислов-

лювання до дійсності з точки зору мовця. Це загальне визначен-

ня модальності в багатьох авторів конкретизується в поняттях

об’єктивної і суб’єктивної модальностей, які виражають відповід-

но відношення висловлювання до дійсності і ставлення мовця

до цього висловлювання.

Категорія модальності корелює з категорією предика-

тивності. На думку Т.П. Ломтєва предикативність як « загальна,

глобальна, логічна властивість будь - якого висловлювання, вира-

женого реченням» ( тобто властивість не речення, а його змісту,

думки) проявляється 1) в логічних значеннях істинності або

хибності і 2) в значеннях заперечення і ствердження, семантика

яких є токож ніби логічною властивістю речення і одночасно

його граматичною властивістю. [ 3, c. 126 ] Проте за предикатив-

ністю слід розрізняти синтаксичну категорію, проявами якої є

ніби ствердження і заперечення. Але предикативність, як належ-

ність змісту речення до дійсності, є властивістю всього речення

в цілому ( а не будь - якого члена речення ), і властива логіко-

граматичному рівню речення ( а не синтаксичному рівню розчле-

нування речення ).

Предикативність не є категорією якої - небудь частини

мови, а категорією, яка характеризує ціле речення, в якому вона

прикріплена до члена речення, який виражає логічний предикат.

Речення відрізняється від слова або словосполучення саме тим,

що слово і словосполучення не мають категорії предикативності

і можуть виражати як стверджувальні, так і заперечні за формою

поняття. Як відомо, номінативні або називні речення не можуть

бути заперечними. Але вони завжди предикативні.

Відомий лінгвіст В.М. Бондаренко відкидає теорію що-

до модальності і предикативності категорії ствердження - запере-

чення. Він вважає, що « включення заперечення, яке сприймаєть-

ся як суб’єктивна оцінка або як нереальність чогось, в число

без сумніву модальних значень пов’язане з невиправдано широ-

ким розумінням самої категорії модальності. Предикативність ж

як належність змісту всього речення до дійсності не залежить

від форми ( стверджувальної чи заперечної ) даного речення.

Деякі типи речення не можуть бути заперечними. Але вони

завжди предикативні» [ 8, с. 24 ]

Заслуговує увагу концепція заперечення як вираження

відсутності об’єктивного зв’язку. Проте, в якості аналогу запере-

чення слід розглядати саме відсутність даного, визначеного виду

зв’язків в самій дійсності, а не просто об’єктивні зв’язки, до то-

го ж негативні, яких насправді немає. Запереченням є відсутність

не тільки об’єктивних зв’язків , але і самих предметів. Або їх

ознак, до числа яких входять і самі об’єктивні зв’язки.

Семантика ствердження і заперечення – логічна влас-

тивість речення - судження ( у класичній двохзначній логіці вис-

ловлювання, істинне при стверджуванні, стає хибним при запе-

реченні, і навпаки : істинне при запереченні, воно стає хибним

при ствердженні ). Але вона водночас є і граматичною власти-

вістю речення, оскільки для вираження вказаних відмінностей

є особливі форми речення. Формальна логіка розглядає запере-

чення, не звертаючи уваги на засоби його вираження : для неї

вирази типу

He can’ t speak English і

It’ s impossible he can speak English

рівнозначні. Для граматики ж ( синтаксису ) ці два речення ма-

ють зовсім відмінну структуру. Таким чином, якщо формально-

логічне заперечення єдине для всіх людей ( логічна операція

утворюється за допомогою введення в судження заперечної

частки not і зворота It’ s impossible, то форми вираження і

правила функціонування його в природній мові різні.

Формально - логічне і мовне заперечення за змістом

можна співставити , але