Методичні прийоми перебудови артикуляційної бази

Відомо, що головною причиною помилок школярів є фізіологічна різниця між артикуляційною базою української мови і англійської. Оскільки справа в фізіології, то даремно вимагати від учня, щоб він вимовляв той чи інший звук не так, як він це робить в рідній мові. Для того, щоб забезпечити особливості англійської фонетичної системи, необхідна перебудова артикуляційної бази рідної мови для відтворення англійських фонем.

Перебудова артикуляційної бази – це основа всього процесу навчання іноземної мови, оскільки в кінцевому результаті оволодіння фонемною системою іноземної мови – це створення у мовця чи читця нової артикуляційної бази.

Артикуляційна база зазвичай характеризується деякими особливостями: ступінь напруженості артикуляції, процес фонаційного дихання.

В умовах школи немає можливості домогтися повної перебудови артикуляційної бази учня. Проте, на думку І.А.Лукницького, є дві фізіологічні особливості, які визначають специфіку англійської артикуляції, необхідні учневі для значного полегшення оволодіння англійською вимовою – це, по-перше, оволодіння фонаційним диханням, що в англійській мові набагато сильніше, аніж в українській мові, і, по-друге, оволодіння більш високим ступенем напруження органів мовлення при відтворенні англійських фонем в порівнянні з напруженістю, що характерна для української мови.

Фонаційне або вимовне і просте, звичайне дихання – це не одне і те ж. “Коли, - писав В.А.Богородицький, - ми використовуємо дихання для висловлення окремого звуку чи комбінації звуків голосно чи пошепки, до простого відчуття видихання приєднується відчуття особливого м’язового посилення в області грудної клітки і пресу живота спеціально для даного вимовляння”.

На основі вищесказаного приходимо до висновку, що для попередження помилок в учнів необхідно підготувати в них фонаційне дихання, тобто дихання більш напружене, ніж українське.

Оскільки в літературі не зустрічаються рекомендації з питань навчання англійського фонаційного дихання, нижче пропонується для початку невелика серія вправ, ефективність якої успішно перевірена на практиці.

Тренування фонаційного дихання

Вправа І

Вдихніть повітря швидко і глибоко. Не розкриваючи широко рота, зробіть 3-4 коротких видохи, щоб видихнути увесь запас повітря. Язиком при цьому торкайтесь нижніх зубів. Повторіть це декілька разів.

Вправа ІІ

Відкрийте рот для широкого українського [а] і, поступово закриваючи рот, зробіть стільки вдихів, скільки можете.

Вправа ІІІ

При щільно зімкнених губах із злегка відтягнутими кутиками роту зробіть глибокий вдих через ніс, а потім 3 рази енергічно вимовіть [n-n-n]. Розімкнувши губи, зробіть те ж, глибоко вдихнувши через рот. Тренуйтесь в такій вимові звуку [n].

Вправа IV

Глибоко вдихнувши, витратіть увесь запас повітря на вимовлення слів стік, скік, пік. Після вимовляння кожної приголосної в слові ви повинні чути, як проходить частина повітря, що видихається.

Вправа V

Кожного разу глибоко вдихаючи повітря, по-черзі вимовляйте англійські слова [taim], [keik], [pen]. Вправляйтесь в вимовлянні інших слів такого ж типу.

В умовах школи відсутність аспірацій у вимові учнів не можна вважати великою помилкою, оскільки аспірація в англійській мові не має фонематичного значення, а тільки доповнює акцент. Вищенаведена серія вправ також не передбачає спеціального навчання аспірації. Необхідно виробити сильне фонаційне дихання взагалі; якщо це вдасться, то аспірація з’явиться як природній результат такого дихання. Сильне дихання необхідне головним чином для енергійного вимовляння ряду англійських глухих приголосних і важких комбінацій приголосних.

М’язова напруженість мовного апарату, а в першу чергу язика і губів, є другою умовою, необхідною для перебудови української артикуляційної бази учнів.

Вправи для створення загальної напруженості мовного апарату

Вправа І

Підніміть кінчик язика до альвеол і декілька разів підряд то відводьте його, то сильно притискайте до альвеол. Повторюйте цю вправу доти, поки не відчуєте, що язик без особливих зусиль виконує ці рухи. Кінчик язика при цьому не повинен відгинатись вперед чи загинатись назад.

Вправа ІІ

Підніміть язик і покладіть його між зубами, слідкуючи за тим, щоб бокові краї язика щільно присягали до бокових зубів і піднебіння. Підтримуючи язик в такому положенні, відводьте його від зубів і знову підводьте до них.

Вправа ІІІ

Декілька разів міцно притисніть ніжно губи (її зовнішнім краєм) до верхніх зубів, залишаючи майже нерухомою нижню щелепу. Повторіть вправу в швидкому темпі.

Вправа ІV

Злегка привідкривши рота, закрийте його, міцно стискаючи губи. Часто повторюйте цю вправу.

Вправа V

Дивлячись в дзеркало, спочатку повільно, а потім швидко надайте губам положення, необхідне для вимовляння попорядку, в зворотньому і змішаному порядку наступні голосні: [a], [o], [y], [e], [u], [i]. Після вивчення англійських голосних, можна в цю вправу додати їх поперемінно з відповідними українськими.

Не дивлячись на новизну і незвичайність вправ для перебудови мовного апарату, необхідно переконати учнів в корисності цих вправ і наполягати на їх реалізації. Це важливо обговорити ще і тому, що учні часто соромляться копіювати незвичні рухи губ і язика, встидаються, коли потрібно вимовити важке, незвичне для українських, англійське слово, наприклад, that [?t]. Серія в основному мовчазної підготовки органів мови може викликати непорозуміння в учнів. Тому рекомендується для більшої певності порівняти ці вправи зі спортивними вправами, які готуються тренерами і реалізуються учнями не одразу повністю, а поелементно. Слід розтлумачити, що виконати складний звуковий комплекс іноземного слова і навіть однієї фонеми органам мови значно важче, аніж іншим частинам тіла (рукам, плечам) без підготовки виконувати ту чи іншу складну вправу на кольцах чи брусах. Підготувавши мовний апарат учнів до англійської артикуляції, вчитель може давати їм різні вправи для попередження характерних помилок і у вимовлянні окремих фонем.

Попередження пом’якшення англійських приголосних

Пом’якшення приголосних в українській