Другим важким прикладом є слово , яке складається майже повністю з фонем дальньої групи, у вимові кожної з яких можливі помилки. Таке слово стає дуже важким для артикуляції, і навіть на основі свідомого наслідування учень його вимовити не може. Тільки повний артикуляційний аналіз слова з попереднім тренуванням окремих артикуляцій може дати позитивний результат.

Не варто доказувати, що стики, які ми спостерігаємо у сполученнях слів типу і т.п., також зумовили б певну складність для школярів і не можуть замовчуватись; їх вимову слід готувати шляхом попереднього опрацювання.

Пропонований прийом послідовного нарощування фонемного звучання, що підводить до закінченого звукового комплексу слова, після його закріплення на класних уроках, може підготувати учнів і до відповідних домашніх завдань. Наприклад, таке завдання можна сформулювати наступним чином: “Навчіться вимовляти нижченаведені слова, додержуючись умов (пауза) пауза) (пауза)

Вимоги до вчителів, які навчають вимові

Спостерігаючи факти, можна говорити про існування недоліків у фонетичних навичках вчителів. Помилки в фонетичному складі англійської мови в одних, відхилення від норми інтонації в інших, і, нарешті, внесення українського акценту в англійську мови – все це створює суперечливий фонетичний фон для учнів і не може не відбиватися на якості вимовних навичок. У зв’язку з цим необхідно висунути вимоги до вчителя, який навчає вимови.

Не дивлячись на те, що вимова характеризується неоднорідністю, вчитель повинен володіти всіма багатствами інтонаційних засобів рідної мови. Рідна вимова вчителя іноземної вимова повинна бути вільною від дефектів мови (картавість, заїкання, шепелявість, гнусавість й інше), артикуляція фонем в ізольованому положенні і в потоці мови повинна бути бездоганною, висловлювання повинно бути інтонаційно максимально насиченим.

Як пише А.Л.Трахтеров: “Інколи вчителі знають фонетику іноземних мов значно краще, аніж звуковий устрій української мови. Цей пробіл… робить вчителя безпомічним, змушує його використовувати примітивні прийоми, побудовані на неточних чи неправильних тлумаченнях і поясненнях.” Педагог же повинен вичленовувати в рідній вимові варіанти фонем, сприймати на слух стильові особливості вимови, діалектну вимову, вміти виправити помилку в рідній вимові учня.

Володіння виразною вимовою є одним з основних елементів у кваліфікації вчителя іноземної мови, одним з ефективних засобів, що сприяють швидкому сприйняттю і оволодінню учнями іноземні вимови. Певні знання в області загальної фонетики, що є частиною загальнолігвістичної підготовки, складають один з елементів кваліфікації вчителя.

Без сумніву, вчитель повинен володіти не якимось степенем вимови, а стійкими вимовно-слуховими навичками англійської мови у строгій відповідності з нормою вимови. Всі його артикуляції повинні бути виразними, чіткими, розбірливими.

А. Монігетті, говорячи про кваліфікацію вчителя іноземної мови, підкреслював, що “… необхідно, щоб вчитель володів зразковою вимовою і здібністю стереотипно відтворювати один і той самий звук, - назву цю здібність умовно “лінгофонічністю вчителя”. Не варто і додавати, що на практиці схожа лінгофонічність зустрічається досить рідко.”

У високій вимовній кваліфікації вчителів та їх умінні навчати школярів іноземній вимові закладені корені успіхів у знаннях і навичках по вимові іноземних мов.