Спонтанне монологічне мовлення у методиці викладання англійської мови

ПЛАН

Вступ

Розділ І

Сутність спонтанного монологічного мовлення.

Розділ ІІ

Навчання спонтанного монологічного мовлення

Етапи навчання спонтанного монологічного мовлення

Система вправ для навчання монологічного мовлення

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

У програмі з англійської мови зазначено, що основною метою вивчення іноземних мов є оволодіння мовленням [12,3]. Перед вчителем англійської мови стоять відповідальні завдання, оскільки в умовах розширення міжнародних зв’язків підвищуються вимоги до рівня практичного володіння англійською мовою, навичками спонтанного монологічного мовлення зокрема, що проявляється у здатності учнів правильно і послідовно викладати свої думки. Це складає актуальність представленої роботи, присвяченої теорії і практиці навчання монологічного мовлення англійською мовою.

Відповідно, метою даного дослідження є виявлення та аналіз раціональних прийомів та форм роботи для розвитку умінь спонтанного монологічного мовлення у школярів.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

виявити сутність спонтанного монологічного мовлення;

проаналізувати етапи навчання монологічного мовлення;

запропонувати систему вправ для цього навчання;

Матеріалом дослідження послужили методичні розробки та підручники, наукові праці методистів, досвід роботи вчителів у школі.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона робить певний внесок у методику викладання англійської мови у середній школі.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання її основних положень та результатів у процесі навчання спонтанного монологічного мовлення.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ І

СУТНІСТЬ МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ.

Монолог – це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи [16,88].

Спонтанне монологічне мовлення виконує такі комунікативні функції:

інформативну – повідомлення інформації про предмети чи події навколишнього середовища, опис явищ, дій, стану;

впливову – спонукання до дії чи попередження небажаної дії, переконання щодо справедливості тих чи інших поглядів, думок, дій, переконань;

експресивну – використання мовленнєвого спілкування для опису стану, в якому знаходиться той, хто говорить, для зняття емоційної напруженості;

розважальну – виступ людини на сцені чи серед друзів для розваги слухачів;

ритуально-культову – висловлювання під час будь-якого ритуального обряду [15,25].

Кожна з цих функцій має свої особливості мовні засоби вираження думки, відповідні психологічні стимули та мету висловлювання.

З погляду психології монологічному мовленню властиві такі риси:

Однонаправленість. Воно не розраховане на відповідну реакцію у вигляді мовлення у голос.

Зв’язність, яка відрізняє монологічне мовлення від випадкового набору речень.

Тематичність як співвіднесеність висловлювання з будь-якою досить загальною темою.

Контектуальність. Яку, однак, не слід протиставляти ситуативності, як рисі, властивій діалогічному мовленню. Монолог теж може бути ситуативним (наприклад, спонтанне висловлювання – розгорнута репліка (мікро-монолог у діалозі)).

Відносно безперервний спосіб мовлення. Монологічне висловлювання не обмежується однією фразою і триває протягом певного часу.

Послідовність і логічність. Ці якості реалізовуються в ідеї основної фрази шляхом уточнення думки, доповнення до неї [13,31].

Залежно від комунікативної функції та характеру логіко-синтаксичних зв’язків між реченнями розрізняють такі основні типи монологічних висловлювань: опис, розповідь і роздум.

Монолог – опис є констатуючим типом монологічного висловлювання, в якому стверджується наявність будь-яких ознак в об’єкті, описується людина, природа, погода тощо.

Монолог – розповідь є динамічним типом монологічного висловлювання, в якому розповідається про розвиток подій, пригод, дій. Дійсність сприймається у процесі її розвитку та зміни в хронологічній послідовності.

Монолог – міркування спирається на умовиводи як процес мислення, в ході якого на основі вихідної тези робиться висновок.

Основними якісними показниками сформованості загального вміння укласти зв’язне монологічне висловлювання є такі спеціальні вміння:

уміння з’єднувати декілька мовленнєвих зразків, наприклад: Хто це і який він? Що робить? Тощо;

уміння досить повно висловлюватись відповідно до запропонованої комунікативної ситуації;

уміння відносно правильно оформити своє висловлювання мовними засобами англійської мови;

уміння оптимально використовувати мовний матеріал певної теми;

уміння залучати для викладу певної теми матеріал сумісних тем [13,31].

Мовленнєві завдання для реалізації монолого-повідомлення передбачають здійснення таких мовленнєвих дій:

повідомити фактичну інформацію (Хто? Що робить? Який? Навіщо?), поєднуючи речення в логічній послідовності;

для монологу розповіді:

розповісти про себе (свого друга, школу…);

висловити при цьому свою думку;

для монологу-опису:

описувати природу, місто, зовнішність…, використовуючи слова і словосполучення, що означають якості (добрий/злий тощо);

для монологу-міркування:

переконати співрозмовника в чомусь;

навести докази за чи проти певної дії…;

спонукати співрозмовника до певних дій.

Монологічне висловлювання можна класифікувати залежно від комунікативних умов, протяжності, ступеню оригінальності, характеру змісту, мотивації та ін.

Одним із завдань курсу англійської мови в школі є навчання не підготовленого (спонтанного) мовлення. Використання попередньо відібраних учнями повідомлень слід розглядати як ефективний засіб розвитку вмінь спонтанного монологічного висловлювання.

З мовної точки зору монологічне мовлення характеризується структурною завершеністю речень, відносною повнотою висловлювання, розгорнутістю та різноструктурністю фраз. Крім того, йому властиві також досить складний синтаксис, а також зв’язність, що передбачає володіння мовними засобами.

Такими засобами виступають лексичні та займенникові повтори, сполучники та сполучникові прислівники, прислівники або сполучення іменника з прикметником у ролі обставини місця та часу, артиклі тощо.

Наприклад, адвербіалії часу та послідовності: later that; адвербіалії причин та наслідку: why, that’s why, so, at first, so that …

Як сполучні засоби в монолозі вписуються також усно-мовленнєві формули, які допомагають почати, продовжити чи закінчити висловлювання: to begin with, well, let’s leave it at that; а також показують ставлення того, хто говорить; to my mind, there is no doubt, people say, because of that, in short.

Мінімальною структурною одиницею монологу є переважно повне речення.

Дослідження усного спонтанного монологічного мовлення дозволяють говорити і про окремі його лексичні особливості. Перш за все мова йде про набір окремих усно-мовних формул, за допомогою яких розповідачі починають, продовжувати чи закінчують свою розповідь (to begin with; well; to continue; let’s leave it at that;