Курсова робота з методики викладання іноземної мови

на тему:

Використання наочності у навчанні іноземної мови

План

Вступ………………………………………………………………………..3

Розділ I. Наочність як ефективний засіб у навчанні іноземної мови…5

1.1 Психологічна суть наочності………………………………………….5

1.2 Види наочності………………………………………………………..12

Розділ II. Наочність у навчанні різних видів мовленнєвої діяльності..16

2.1 Навчання мовленнєвої компетенції за допомогою наочності……...16

2.2 Навчання письма за допомогою наочності………………………….20

2.3 Навчання читання за допомогою наочності…………………………28

Висновки…………………………………………………………………...36

Література………………………………………………………………….39

Вступ

Використання наочності в процесі навчання іноземної мови є однією з найбагатогранніших проблем методики. І хоча , в останні десятиліття з’явились монографічні праці присвячені засобам наочності[10,14,17,18,28-31,35,50,51],але це питання є висвітлено недостатньо, а з розвитком психолінгвістики [18-25,36-41] і лінгвокраїнознавства[5,6,10,26,27,46] інтерес до наочності тільки посилився . Слід визнати, що в XXI ст. істотно розширилася сфера застосування наочності і ускладнився її інвентар. Програмоване навчання актуалізувало питання про співвідношення наочного і абстрактного в алгоритмізації процесів навчання. Великий інтерес у наш час виявляється до вивчення своєрідності наочності при створенні і використанні спеціальних картин звукового кіно. Активізувалося дослідження специфічних особливостей наочності в процесі навчання звукового складу мови. В центрі уваги учених опинилося питання про наочність навчання усної мови.

У зв’язку з неопрямистськими тенденціями аудіовізуальних методів навчання іноземних мов виникло і загальне питання про психологічну природу і цінність наочності, рівень дослідження якого дотепер залишається недостатнім і саме в цьому і полягає актуальність нашого дослідження.

Об’єктом нашого дослідження є наочність.

Предметом нашого дослідження є психологічна суть наочності, та її використання у процесі вивчення іноземної мови.

Метою нашої роботи є спроба здійснення аналізу використання наочності в процесі навчання іноземної мови.

Завдання – дослідити психологічну суть наочності, показати ефективність використання наочності у навчанні іноземної мови.

Практична цінність нашої роботи полягає у обгрунтуванні ефективності використання методу наочності у навчанні іноземної мови.

Методом дослідження даного питання є вивчення літератури з психолінгвістики і методики викладання іноземних мов.

Розділ I Наочність як ефективний засіб у навчанні іноземної мови

1.1 Психологічна суть наочності

Психологічна особливість і цінність чуттєво-наочного подання матеріалу навчання полягає у тому, що він мобілізує психічну активність учнів, а саме викликає інтерес до занять мовою, переводить довільну увагу в післядовільну, розширює обсяг засвоюваного матеріалу, знімає стомлення, тренує творчу уяву, мобілізує волю, полегшує весь процес навчання.

Сучасну форму використання наочності містять передусім аудіовізуальні методи навчання іноземної мови, успіх яких зумовлений двома причинами: по-перше, бурхливим розвитком технічних засобів навчання і, по-друге, неопрямистськими тенденціями методики навчання іноземних мов.

Психологічна суть прямизму випливає з його зв’язку з гештальтпсихологією. На думку прямистів, сутність мови розкривається з її форми, з її структури. Тому форма мови повинна безпосередньо впливати на особу, що засвоює мову; інакше учень не матиме можливості розкрити справжню своєрідність її законів. Тому на початковій стадії навчання, поки учень ще не відчув безпосередньо всю своєрідність іноземної мови, йому не можна давати ніяких правил. Звідси чимала кількість тижнів голого слухання знов засвоюваної іноземної мови за методикою, вживаною в Сан-Клу або Греноблі.

Зрозуміло, якщо вчитель уміє підібрати репрезентативні факти мови і подати їх так, що крізь них виразно будуть видні правила мови, якщо учні будуть дуже розумними, майже дослідниками, якщо вони зовсім забудуть, хоч би під час занять іноземною мовою, свою рідну мову, якщо їм ніколи не захочеться перенести (у позитивному розумінні) уміння говорити і писати рідною мовою на іноземну, якщо учні будуть спроможні правильного почути мовлення іноземною мовою після того, як вони багато років слухали рідну мову, якщо вони, нарешті, володітимуть високою мірою наслідуванням і якщо вчитель буде дуже виразним і симпатичним, якщо він матиме прекрасну дикцію, тембрально багатий голос, уміння інтонаційно оголяти синтаксичну структуру мовлення і передавати всі її стилістичні особливості і якщо, нарешті, він матиме якість неймовірної терплячості щодо помилок учнів, то можливо, що такий варіант використання наочності приведе до якихось позитивних результатів.

Інша психологічна прогалина аудіовізуального використання наочності полягає у відсутності мовленнєвої артикуляції. А якщо цей канал вербальної поведінки не зайнятий виучуваною мовою, то він використовується рідною мовою. Це означає, що слухання іноземного мовлення утруднене не тільки тим, що сприйманий на слух образ іноземного мовлення опосередкований еталоном звукової системи рідної мови, але і тим також, що промовляння, яке з необхідністю виникає, посилює неадекватність голого слухового сприйняття мови.[32,51]

Абсолютно новий вигляд наочності в процесі навчання іноземних мов ввело у виш звукове кіно. Воно дозволило чуттєво-наочно репрезентувати вчинкову ланку в комунікативному ланцюзі мови. А це виявилося дуже істотним для навчання усного мовлення іноземною мовою. Як ми знаємо з комунікативної теорії мовлення , мовленнєвий вчинок і комунікативна ситуація, що його включає, є вирішальною ланкою в комунікативному ланцюзі мовлення. Мовленнєвий вчинок визначає звуковий і лексичний склад, синтаксичний лад і стилістичні особливості кожної фрази діалогу або тексту. Ситуація спілкування дозволяє перетворити речення на фразу, тобто здійснити конкретний, реальний вербальний вчинок.

Мовленнєві вчинки здійснюються у просторі та часі. От чому в мові багато що пов’язане з простором (прийменники, прислівники, тощо) і часом (дієслово, сполучники, прислівники, синтаксичні конструкції тощо).

Основна особливість кіно в плані міркування, що нас цікавить, полягає у вільному (довільному) поводженні з простором і часом. Кіно може створити майже будь-які просторові і часові ситуації, включити вчинки людей майже в будь-який простір і час як сповільнений, так і прискорений; як реальний, так і уявний; як цілісно безпосередньо даний, так і аналітично розкладений у будь-якій послідовності; як