ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ “КРАСА” У СУЧАСНОМУ АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ

Робота освітньо-кваліфікаційного рівня – спеціаліст

ВСТУП

Протягом всієї історії людства вчені та філософи різних наукових шкіл та напрямів досліджували КРАСУ і поняття прекрасного. Це зумовлено тим, що краса як естетична категорія належить до числа найважливіших ціннісних орієнтирів і впливає на людську діяльність, визначає ставлення людини до людини і до навколишнього світу. КРАСА репрезентує уявлення людей всіх національностей про універсальну ознаку буття – красу, яку виділяють у процесі емоційно-естетичного освоєння дійсності, зумовленого емоційно-почуттєвою домінантою певної етносвідомості.

У філософії та естетиці існує значний доробок досліджень краси у площині категорії прекрасного. Красу називали властивістю об’єктів дійсності (Аристотель, Геракліт, Т. Гоббс, Дж. Сантаяна та ін.); ідеєю божественного, прекрасного, втіленою в речах (Августин, Платон, Хома Аквінський та ін.), пов’язували із психічними функціями людини (Г. Гегель, І. Кант, Ф. Шлегель та ін.), характеризували як феномен людської психіки (М. Мендельсон, Д. Юм). У психології та нейрофізіології естетики вивчається сенсуально-емоційна реакція суб’єкта на красу, його фізіологічна здатність до сприйняття прекрасного (М. Германов, І. Ренчлер, П. Симонов, Б. Херцбергер та ін.).

Віднедавна поняття краси стало об’єктом лінгвістичних розвідок. Зарубіжні дослідники описують красу за допомогою поля, зокрема понятійного, у французькій мові (О. Духачек) та семантичного, репрезентованого прикметниками зі значенням “краса”, в болгарській і російській мовах (Й. Дапчева). У науковій літературі питання естетичних оцінок та аспекти поняття “краса” розглядалися у працях Н. Арутюнової, В. Богуславського, Ю. Мещерякової, І. Окунєвої, О. Цапок та інших вчених. Незважаючи на значну увагу дослідників до цієї теми в процесі розвитку мови в ній починають відкриватися нові сторони, виникають запитання, які пов’язані з сучасними тенденціями, поглядами та оцінками людиною навколишнього світу і себе в ньому. Серед таких питань – проблема вивчення особливостей функціонування значеннєвих елементів вербалізації “краси” в англомовному художньому дискурсі. Тому дипломна робота присвячена аналізу засобів вираження поняття “краса” в англійській мові. У роботі визначаються загальні риси та особливості вираження поняття “краса” за допомогою елементів синонімічного ряду іменників, які його вербалізують.

Актуальність роботи зумовлена необхідністю цілісного системного аналізу засобів вираження поняття “краса” в сучасній англійській мові; потребою з’ясувати особливості функціонування мовних засобів, що вербалізують “красу” на широкому текстовому матеріалі художніх творів, оскільки функціональний аспект мови на теперішньому етапі викликає підвищений інтерес та є досить актуальним.

Об’єктом дослідження є іменники (25 лексичних одиниць), які використовуються для вербалізації “краси” в англійській мові.

Предметом дослідження є функціонально-семантичне поле “краси”.

Мета роботи – здійснити комплексний аналіз лексичних одиниць, що вербалізують поняття “краси” в англійській мові у функціонально-семантичному польовому вимірі на матеріалі художніх текстів; простежити специфіку структури функціонально-семантичного поля КРАСИ, встановити його ядерні та периферійні зони.

Відповідно до поставленої мети сформульовано основні завдання дослідження:

1) визначити синонімічний ряд іменників, що вербалізують поняття “краса”;

2) прослідкувати наявність спільних та відмінних сем у значенні цих понять;

3) здійснити дефініційний аналіз лексичних одиниць;

4) систематизувати ці одиниці як конституенти функціонально-семантичного поля;

5) визначити ядро та периферію поняття “краса”;

6) дослідити вербалізацію та вираження поняття “краса” в сталих фразеологічних конструкціях і порівняннях.

Для написання роботи застосовується комплекс таких методів дослідження:

- метод компонентного аналізу та аналізу словникових дефініцій, за допомогою яких визначено ядро та периферію поняття “краса” та мікрополя у межах цієї лексико-семантичної групи, а також проаналізовано спільні та відмінні семи в значеннях цих понять;

- польовий метод, який використовувався для побудови лексико-семантичного та функціонально-семантичного полів.

Теоретичне значення роботи. Загальні висновки виконаного дослідження можна використовувати для вивчення теорії лексико-семантичного і функціонально-семантичного поля; робота може використовуватися як основа для подальших досліджень.

Практичне значення роботи. Матеріали роботи можуть бути використані при викладанні та вивченні розділів теоретичної граматики, лексикології, теорії та практики перекладу, а також для написання рефератів, курсових та бакалаврських робіт.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО- МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ

1.1. Напрями дослідження лінгвістичних вчень

1.1.1. Загальна теорія розвитку функціональних вчень

Еволюція лінгвістичної парадигми прямує від класичного описового мовознавства через структурну лінгвістику до функціональної та когнітивної. За своїми теоретичними основами функціональна лінгвістика пов’язана з функціональним підходом у сучасній теорії наукового пізнання. Функціональний підхід у мові ґрунтується, на думку І. Вахека, на понятті мовної системи “як інструмента думки та комунікації, ... як системи засобів, яка служить будь-якій певній меті” [19, 31]. Функціоналізм – форма пояснення, проміжна між формулюванням законів і раціональним культурологічним поясненням та трактується як „сукупність шкіл і напрямів, що постали як одне з відгалужень структурної лінгвістики, і яким притаманна увага до функціонування мови як засобу спілкування” [52, 1].

Функціональна лінгвістика вивчає мову як функціональну систему засобів вираження, яка служить певній меті. Функціональна лінгвістика визначила систематологічний принцип дослідження мови, взаємозв’язок підсистем мови та ізоморфізм й ієрархію структурної організації різних підсистем мови. Найбільш цінним досягненням функціонального підходу визначають адекватне дослідження цілісності мовної системи, аналіз мовних явищ у єдності їх функцій і структурної організації. Функціональний розгляд мови, вивчення її у дії, в умовах реальної комунікації забезпечує обсяг і широту мовного матеріалу, різноманіття і доказовість отриманих результатів [43,1].

Функціональна лінгвістика має за мету визначення того, як мовна система реалізує себе за конкретних умов спілкування, якими є характер і тип комунікації у кожному окремому випадку. Вона вивчає механізми, що керують мовною поведінкою людини. Закономірним продовженням таких досліджень є