Так, у сучасній теорії та методології мовознавства функціональний підхід до дослідження мовних фактів набуває особливої актуальності у зв’язку зі зверненням лінгвістики до вивчення мови в її реальному функціонуванні, що зумовлює комплексний підхід до аналізу мовних явищ, коли кожна окрема одиниця мови, постаючи складником цілісної системи, досліджується з погляду виконуваних нею функцій. З іменами О. Бондарка, І. Вихованця, О. Пєшковського, О. Потебні, Ш. Баллі, І. Бодуена де Куртене, О. Єсперсена та ряду інших вчених пов’язують функціональний підхід до вивчення мови як складної системи, утворюваної ієрархічними мовними рівнями [52,1].

Виникнення функціональної лінгвістики датують червнем 1976 p., коли було створено Міжнародне това-риство функціональної лінгвістики у Франції, куди ввійшли такі вчені, як Е. Бюйсанс, М. Мамудян, А. Мартіне, Ж. Мунен, Дж. Харві та ін. Функціоналізм сфор-мувався як альтернатива дескриптивізму Л. Блумфільда і глосематиці Л. Єльмслева. Великий вплив на появу цього напряму мав осередок Празької функціо-нальної лінгвістики. Основний принцип функціональної лінгвістики — розуміння мови як цілеспрямованої системи засобів вираження (цільове призначення мови), який уперше був проголошений у “Тезах Празького лінгвістичного осередку” в 1929 р. Функціональний підхід передба-чає аналіз функціональної природи мовних одиниць та й мови загалом, за якого увага акцентується на призна-ченні мовної одиниці [70]. Дослідники підкреслюють телеологічну, каузальну і динамічну орієнтацію цього підходу, завдяки якій значно розширюється кількість соціальних сфер, що використовують результати лінгвістичних досліджень. А деякі вчені схильні розглядати функціоналізм як специфічну методологію, яка характеризується:

1) психосеміотичним динамізмом;

2) активним комунікативізмом;

3) індивідуалізованістю;

4) структурністю;

5) системністю;

6) дедуктивністю;

7) прагматичною пояснювальністю;

8) прагненням до максимальної концептуальної і термінологічної експлікованості [28,2].

За останні два-три десятиріччя з’явилося чимало функціональних описів багатьох мов на всіх їх рів-нях, у тому числі і в Україні: О. Бондарко “Функ-циональная грамматика” (Л., 1984); Ф. Вацевич, Т. Космеда “Очерки по функциональной лексикологии” (Львів, 1997); І. Вихованець “Нариси з функціонального синтаксису” (К., 1992); А. Загнітко “Основи функціональної морфології” (К., 1991); Н. Слюсарєва “Проблемы функционального синтаксиса современного английского языка” (М., 1981); Grammaire fonctionnelle du Francais, ed. Par A. Martinet (P., 1973); Dik S. Functional grammar (Amst., 1979) та інші.

Дослідження мовних явищ із застосуванням теорії поля набуває останнім часом значного поширення. Разом із традиційними парадигматичними та синтагматичними полями, конституенти яких є одиницями одного мовного рівня, простежується тенденція розглядати поле як міжрівневе угрупування мовних одиниць. Початок такому підходу покладено Ф. Брюно та О. Єсперсеном, а в подальшому було розвинуто в працях Б. Баліна, І. Вихованця, О. Гулиги, В. Храковського, В. Адмоні, Х. Брінкмана, Л. Вайсгербера, М. Гухман, Є. Шенделева [22, 1].

Дослідження, проведені лінгвістами в цьому напрямку на підставі достатньо чітких теоретичних передумов, сприяли створенню системно організованої граматики, заснованої на принципі “від значення до форми” (“від функцій до засобів”). Керуючись функціональним (чи ономасіологічним) підходом до вивчення мови, була створена “функціональна граматика”.

У функціональній граматиці об’єктом досліджен-ня є функції морфологічних і синтаксичних, рідше – лек-сичних одиниць. Таке дослідження може проводитися у двох напрямках – від функцій до засобів їх реаліза-ції і від засобів до їх функцій. Перший підхід є основ-ним, бо практично людина під час комунікації відшу-кує, як саме виразити певну думку, та й у навчанні іноземної мови головним є питання, яким чином нею можна передати певний зміст. Проте й другий підхід має вагоме значення, особливо коли застосовується одночасно з першим. Двосторонній підхід у функціональ-ній лінгвістиці виправданий тим, що певна функція може реалізуватися різними мовними засобами, а один і той самий засіб може виконувати різні функції. При цьому функція мовної одиниці – це властива їй у мовній системі здатність виконувати певну роль і, відповідно, функціонувати в мовленні; разом з тим функція є результатом функціонування, тобто реалізованим значенням, досягнутою у мовленні метаою.

Так, функціональна граматика – це граматика, що спрямована на вивчення функцій одиниць мовлення і закономірностей їх функціонування у взаємодії з елементами навколишнього середовища; вона розглядається в єдиній системі засобів, що відносяться до різних мовних рівнів, але які є об’єднаними на основі спільності їх семантичних функцій. Отже, при описі мовного матеріалу реалізується принцип аналізу “від форми до семантики” та “від семантики до формального вираження” [12, 18]. Функціональна граматика також досліджує комплекси різнорівневих мовних засобів, що взаємодіють у реалізації певних семантичних функцій. Ці комплекси називаються дослідниками по-різному: граматико-лексичними полями (О. Гулига, О. Шендельс та ін.), функціональними підсистемами (А. Мухін, О. Ремчукова, Н. Слюсарєва та ін.), функціонально-семантичними полями (О. Бєляєва, О. Бондарко, З. Попова та ін.).

1.1.2. Аспекти категоризації у системі функціональних вчень

У працях з когнітивної та функціональної лінгвістики частіше, перш за все, йдеться про “категоризацію світу”. Пов’язуючи поняття категоризації з семантикою, вчені виходять з того, що такі системні співвідношення належать до сфери семантичного змісту, що виражається мовними засобами: категоризація світу втілюється в життя “через семантику” [13, 16].

Загальноприйняте трактування категоризації включає ряд аспектів:

1) Стратифікація семантики – значення і зміст.

У широкій сфері семантичного значення виділяють різноманітні рівні та аспекти. Проблема стратифікації семантики включає не тільки диференціацію рівнів семантичного значення,