Не всі семи за своєю природою і функціями є одна-ковими. Розрізняють такі види сем: класема, архісема, диференційна, інтегральна, потенцій-на, градуальна (їх кількісна і якісна характеристика в різних лінгвістичних джерелах не збігається) семи.

Класема – найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частин мови (предметність, ознака, дія тощо). Її ще називають категоріальною семою. Архісема – сема, спільна для певного лексико-семантичного поля чи тематичної групи (час, погода, переміщення, почуття тощо). Наприклад, лексико-семантична група КРАСИ охоплює позитивні відчуття, що виникають при спогляданні чогось милого і приємного для органів зору, частково слуху. Диференційна сема – це сема, за якою розрізняють значення; ця сема є принципово важливою для визначення лексико-семантичного варіанта. Наприклад, спільною семою для fascination і glamour є шикарний зовнішній вигляд, незвичайна сила захоплення, в той час коли спільною семою для seductiveness і temptatiom є вміння спокусити, звабити. Інтегральна сема – сема, спільна для двох чи більше значень, передає відтінки цих значень та надає додаткову інформацію [32, 124]. Ймовірнісна, або потенційна сема – сема, яка не характеризує предмет чи поняття взагалі, позначене аналізованим словом, а може виявлятися у певних ситуаціях. Градуальна сема – сема, яка не представляє якоїсь нової ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї самої ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах. Методика компонентного аналізу передбачає не тільки розщеплення значень на складники, а й їх синтез.

Компонентний аналіз застосовують не лише в тео-ретичних дослідженнях лексичної семантики. Він ши-роко використовується у лексикографії. Новий тип тлумачних словників, де значення слів тлумачаться у термінах семного (компонентного) аналізу, вигідно від-різняється від традиційних адекватною, об’єктивною і вичерпною семантизацією. Раніше у тлумачних словниках траплялися випадки тлумачення одного не-відомого слова через інше невідоме (на зразок лінгвістика – мовознавство). У словниках, укладених на основі компонентного аналізу, кожне значення слова буде тлума-читися як сума його сем. Першою спробою створення такого словника є “Частотний словник семантичних множників російської мови” Ю. Караулова, який вийшов у Москві в 1980 р.

Зроблено спроби використати компонентний ана-ліз для комп’ютерного перекладу. У Московському лінгвістичному університеті опрацьована програма, за якою з мови на мову перекладаються лише семи. При введенні слів у комп’ютер їх значення розщеплюють-ся на семи, далі семи однієї мови перекладаються се-мами іншої мови, після чого відбувається синтез перекладених сем.

Елементи компонентного аналізу використовують у методиці викладання мов. У вивченні синонімів часто виникає необхідність виділити в них семантичні нюан-си, якими вони різняться. Найкраще це зробити в тер-мінах компонентного аналізу. Для того, щоб розкрити семантичну неадекватність іншомовного слова та його корелята в рідній мові, найефективнішим також буде виявлення розбіжних сем.

Отже, для дослідження функціонально-семантичного поля будь-якого конкретного чи абстрактного поняття потрібно спиратися на аспекти функціональної лінгвістики, якій притаманна увага до функціонування мови як засобу спілкування; на принцип польового аналізу, визначаючи центр та периферію будь-якого поняття, предмету чи явища; та методику компонентного аналізу для того, щоб виокремити спільні семи для певної лексико-семантичної групи слів.

1.2 . Функціонально-семантичне поле у парадигмі функціональної лінгвістики

1.2.1. Лексико-семантичне та функціонально-семантичне поле

На сучасному етапі активно розробляється один із напрямів функціональної лінгвістики, який базується на понятті поля, зокрема функціонально-семантичного (О. Бондарко, І. Вихованець, А. Загнітко, О. Тараненко тощо). Цей аспект функціональної лінгвістики спрямований на дескрипцію функцій тих чи інших компонентів мови (граматичних форм, синтаксичних конструкцій, лексики) в їхній взаємодії із відповідним середовищем, парадигматичним або мовленнєвим [52, 1].

Теорія функ-ціонально-семантичного поля – це системи різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, син-таксичних), здатних виконувати одну спільну функ-цію, що ґрунтується на спільності категоріального змісту (аспектуальність, модальність, стан, персональність, посесивність, міра, локативність, темпоральність тощо) [69].

Поле – це сукупність мовних (в основному лексичних) одиниць, що об’єднані спільністю змісту (іноді також спільністю формальних показників), та відображають поняттєву предметну та функціональну подібність позначуваних явищ. На підставі трактувань загальних принципів поля його основні характеристики можна звести до таких:

1) поле презентує інвентар елементів, пов’язаних між собою структурними відношеннями;

2) елементи, що формують поле, мають семантичну спільність та виконують у мові спільну функцію;

3) поле може поєднувати однорядні та різнорядні елементи;

4) у структурі поля диференціюються мікрополя;

5) у складі поля розмежовуються ядерні та периферійні конституенти; ядро консолідується навколо компонента-домінанти; периферія має зонну організацію;

6) ядерні компоненти здебільшого спеціалізовані на виконанні функцій поля, систематично використовуються, виконують функцію поля одноманітно. Вони більш фреквентативні та облігаторні порівняно з іншими конституентами поля;

7) між ядром та периферією існує перерозподіл функцій, які виконує поле; частина функцій припадає на ядро, частина – на периферію;

8) межа між ядром та периферією, а також окремими зонами периферії не є чіткою;

9) компоненти поля можуть належати ядру одного поля та периферії іншого поля і навпаки;

10) різні поля певною мірою можуть нашаровуватись одне на одне, формуючи кореспондувально зону поступових переходів;

11) типологія полів дуже різноманітна, а їхні квантитативно-квалітативні показники дуже різняться.

На подібних засадах, але водночас із суттєво відмінними принципами, формується функціонально-семантичне поле. Йому притаманні специфічні риси, на які в різний час вказували О. Бєляєва, О. Бондарко, З. Попова, Н. Слюсарєва, А. Хадєєва-Бикова та інші.

У “Лінгвістичному енциклопедичному