У лінгвістичних дослідженнях значний інтерес становить концепція В. Адмоні про польову структуру граматичних явищ. Розглядаючи структуру поля, він виділяє в ній центр (серцевину) і периферію. На його думку, центр утворюється завдяки оптимальній концентрації всіх ознак, які поєднує певна одиниця. Периферія складається з більшої чи меншої кількості таких ознак різної значущості, тобто одна чи декілька таких ознак є відсутніми [14, 49].

Л. Босова під полем розуміє групу слів, пов’язаних між собою спільністю понятійних співвідношень і лінгвістичних ознак, тобто приналежності до однієї і тієї ж частини мови. Поділяючи попередню точку зору, Л. Босова вживає термін “семантичне поле” [17, 190].

Ю. Караулов вводить нове розуміння семантичного поля. Він суперечить Й. Тріру, який приписував семантичному полю чітко визначені та незмінні межі, і заявляє про розмитість, невизначеність меж поля, що зумовлено онтологічною причиною: залишковістю поля та “необоротністю” членів цієї ієрархічно організованої мікросистеми слів. При створенні системи семантичного поля він використовув теорію непарних величин. Лінгвістичні непарні величини частіше всього визначаються шляхом їх опису. Суть опису непарної величини зводиться до того, що вказується правило, ознака чи властивість, за якими визначається приналежність об’єкта до величини, що розглядається. За деякими ознаками в межах системи можна виділити ще підсистеми. За допомогою декількох основних операцій, таких як об’єднання, перетин, вираховування і доповнення, можна утворювати нові системи [33, 42-47].

Семантичні поля є універсальним способом структурування словникового запасу. Поле може об’єднувати в своєму складі різні мовні засоби, які відносяться до різних граматичних класів. Так, P. Гайсіна надає перевагу трьом основним типам лексико-семантичних полів: з ад’єктивним, нумеральним і дієслівним ядром. Лексико-семантичні поля з дієслівним ядром інтерпретуються нею як предикативно-актантні поля, які включають іменники, що називають предмети, і людей в якості учасників тих чи інших ситуацій [24, 33-34].

І. Стернін погоджується із твердженням про те, що лексико-семантичне поле засноване на позамовних зв’язках денотатів, його елементи не можуть бути взаємозамінними, а ідентифікатор поля – це словосполучення, часто штучне, яке не входить до складу поля. Лексико-семантичне поле виділяється за однією загальною схемою і складається з одиниць однієї частини мови [56, 131].

Є. Кузнецова, даючи визначення лексико-семантичному полю, відзначає, що воно є семантичним об’єднанням слів більш широкого об’єму, склад яких є різноманітним. Лексико-семантичне поле розпадається на лексико-семантичні групи, в структурі яких повинні виділятися синонімічні, антонімічні ряди слів, гіперо-гіпонімічні об’єднання [36, 6].

З. Вердиєвою поле розглядається як сукупність слів різних частин мови, що об’єднані спільністю вираження одного поняття [20, 47].

Синтетичну інтерпретацію мовного поля пропонує B. Юрченко. На його думку термін “мовне поле” – це семантичне поле, яке утворює інвентарна структура речення з усіми його зв’язками: позамовними (людина, дійсність, реальний час) та внутрішньо мовними (думки, частини речення, слова, висловлювання) [68, 1].

Функціонально-семантичне поле, за В. Ярцевою, в її лінгвістичному енциклопедичному словнику трактується як система різноярусних засобів певної мови (морфологічних, синтаксичних, словотвірних, лексичних, комбінованих), що взаємодіють на основі спільності їх функцій, які базуються на якійсь певній семантичній категорії.

Основу кожного функціонально-семантичного поля складає певна семантична категорія, що утворює семантичний інваріант або стрижень, який інтегрує навколо себе різнорідні мовні засоби та зумовлює їхню взаємодію. Мовним угрупуванням, що конституюють функціонально-семантичне поле, притаманні відповідні риси:

1) наявність у мовних засобів, що входять до певного угрупування, спільних інваріантних семантичних функцій;

2) взаємодія не тільки однорядних, а й різнорядних елементів (фонетичних, граматичних, лексичних, синтаксичних);

3) структура, у якій визначальну функцію відіграють:

а) членування “центр / ядро – периферія”,

б) поступові переходи між компонентами відповідної групи та іншими угрупуваннями,

в) частковий перетин та “спільні сегменти” [52, 2-3].

Вважається, що найбільше комплексне дослідження в теорії функціонально-семантичного поля здійснив О. Бондарко. Поле, за О. Бондарком, це “система різнорівневих засобів певної мови (морфологічних, синтаксичних, словотвірних, лексичних), які об’єднані на основі спільності і взаємодії їх семантичних функцій” [17, 43]. Поле об’єднує різні елементи, але як і будь-яка система володіє цілісністю. Цілісність характеризує поле з семантичної точки зору. Із структурної точки зору поле характеризується постійною різноманітністю, різнорідністю засобів.

1.2.2. Системні ознаки функціонально-семантичного поля

Будь-якій системі притаманна ознака цілісності, хоча її прояви в різних системах можуть суттєво відрізнятися. У функціонально-семантичному полі ознака цілісності характеризує зміст поля, що базується на визначеній семантичній категорії. Функціонально-семантичне поле охоплює семантичні функції, які навіть якщо і відносяться до однієї і тієї ж семантичної категорії, можуть відрізнятися багатоаспектуальністю.

Крім того, поле характеризується функціональною повнотою. Функціонально-семантичне поле охоплює всю сферу функцій, що базуються на певній семантичній категорії. Іншою системною ознакою функціонально-семантичного поля є відсутність обмежень по відношенню до характеру і типу формальних засобів, які охоплює певне поле, тобто формальна необмеженість. Семантична категорія, що знаходиться в основі цієї єдності, може бути виражена будь-якими мовними засобами – морфологічними, синтетичними, словотворчими, лексичними – і будь-якими їх співвідношеннями. Серед способів вираження семантики певного поля можуть бути дискретні і недискретні, експліцитні та імпліцитні, прямі та суміжні, власне мовні та ті, що являють собою співвідношення мовних засобів та елементів мовної ситуації. Формальна необмеженість нерозривно пов’язана з формальною повнотою. Таким чином, ознака функціональної повноти поповнюється ознакою функціональної необмеженості [15, 98].

Вважаємо, що основними характеристиками функціонально-семантичного поля є наступні:

1) основу функціонально-семантичного поля складає семантичне поняття чи категорія, так звана домінанта;

2) засоби, що структурують функціонально-семантичне поле, виступаючи репрезентантами різних мовних ярусів,