3) граматична категорія чи форма граматичної категорії, чи семантична конструкція, що служить основою функціонально-семантичного поля, є тим семантичним інваріантом, який об’єднує різнорівневі мовні засоби та зумовлює їхню взаємодію;

4) значення поля не цілісне, воно членується на кілька значень, які можуть бути полярними. У цьому разі йдеться про мікрополя, яким притаманна відносна самостійність у складі функціонально-семантичного поля;

5) у формальному плані структуру функціонально-семантичного поля складають ядро/центр, напівпериферія та периферія, що встановлюються на основі частотності вживання [7, 16].

Центр поля характеризується сукупністю таких ознак:

1) концентрація базисних семантичних ознак, які визначають якісну специфіку певного функціонально-семантичного поля (центр) – розрідженість таких ознак (периферія);

2) зосередженість зв’язків мовних одиниць, участь у максимальній кількості опозицій (центр) – розпорошеність “сітки зв’язків” і їх послаблення, виявлення тої чи іншої ступені ізольованості (периферія);

3) найбільша спеціалізованість певного мовного засобу чи системи засобів по відношенню до реалізації певних семантичних функцій (центр) – менша ступінь спеціалізації (периферія);

4) регулярність функціонування певного мовного засобу чи комплексу засобів (центр) – нерегулярність чи менша ступінь регулярності, менша вживаність (периферія).

Типологія функціонально-семантичного поля характеризується різноманітністю, що зумовлено певними класифікаційними ознаками. Так, залежно від структури і засобів репрезентації ядра, розрізняють моноцентричні (будуються на основі однієї вихідної системи в єдності з її оточенням з внутрішньою диференціацією “центр - периферія” з цілісним граматичним ядром чи з комплексним (гетерогенним) ядром, тобто тим, яке опирається на комплекс взаємодіючих мовних засобів, що можуть відноситися до різних рівнів системи мови) і поліцентричні функціонально-семантичні поля (представляють собою об’єднання декількох (двох, трьох і більше) вихідних граматичних або лексико-граматичних систем, кожна з яких виступає у співідношенні з своїм оточенням, інакше кажучи, поліцентричні поля – це декілька комплексів “система – оточення”, які об’єднані в більш загальну систему) [55, 132]; семантика ядра виступає опертям для поділу функціонально-семантичного поля на поля із предикативним ядром, з якісно-кількісним ядром, з обставинним ядром тощо; за способами виокремлення мікрополів у структурі поля розрізняють функціонально-семантичні поля з онтологічним розшаруванням (коли семантичні відмінності між мікрополями кваліфікуються як змістові) і функціонально-семантичні поля із гносеологічним розшаруванням (коли конституенти мікрополів розрізняються за формою вираження значень) [62, 4].

Спільність семантичних функцій, які виконують конституенти поля, – обов’язкова умова створення функціонально-семантичного поля, оскільки функціонально-семантична спільність є основою для об’єднання різних за природою, властивостями, структурною організацією мовних елементів – лексичних, морфологічних, синтаксичних, словотвірних [22, 3].

Однією із можливих гетерогенних класифікацій є побудова функціонально-семантичних полів – об’єднання різнорівневих мовних одиниць за принципом польового структурування на основі спільної семантичної ознаки [17, 23].

Поняття “функціонально-семантичне поле” пов’язане з умовним уявленням про модель, у якій виокремлюються центральні й периферійні компоненти, а також зони перетину з іншими полями. Структурування функціонально-семантичного поля ґрунтується на ступені спеціалізованості його компонентів у вираженні певної семантики (на граматичному й семантичному рівнях), основою для виділення центру й периферії функціонально-семантичного поля є принцип передачі домінантного семантичного значення мовної одиниці [58, 7].

Функціонально-семантичні поля різних мов, в осно-ві яких лежить одна й та сама семантична категорія, можуть мати неоднакову структуру. Так, у слов’янсь-ких мовах центром поля аспектуальності є категорія виду, а в німецькій мові, де категорії виду немає, центральну роль відіграють різні лексико-граматичні засоби вираження граничності. Різноструктурними є в германських і сло-в’янських мовах поля означеності/неозначеності. Якщо в германських мовах їх центром є граматична катего-рія означеності/неозначеності, то у слов’янських мо-вах, за винятком болгарської та македонської, голов-ними її репрезентантами є лексичні та синтаксичні засоби. Слідом за О. Бондарком вважаємо, що дослідження функціонально-семантичних полів різних мов є одним із найваж-ливіших завдань функціональної лінгвістики. Останнім часом функціональна лінгвістика викори-стовує деякі ідеї когнітивної лінгвістики. Так, об’єктом дослідження О. Бондарка стала концептуальна структура польових моделей та співвідношення універсальних й ідіоетнічних явищ у функціонально-семантичних полях [70].

Для функціонально-семантичного поля обов’язковим є центр (хоча можлива і поліцентричність), часто граматикалізований у загальному значенні, тобто функціонально-семантичне поле характеризується граматикалізованим центром і периферійною частиною. “В основу протиставлень центр - периферія покладено той чинник, що домінантою поля вважають конституент:

а) найбільш спеціалізований для вираження даного значення,

б) який відображає його найбільш однозначно,

в) який систематично використовується” [13, 19].

Функціонально-семантичне поле трактується багатьма лінгвістами як двостороння (змістовно-формальна) єдність, утворена граматичними одиницями і категоріями разом із взаємодіючими з ними різнорівневими засобами, об’єднаними на семантико-функціональній основі. Що ж стоїть у мовній дійсності за уявленням про функціонально-семантичне поле? Цей тип мовних єдностей відображає реальні явища, що відносяться не тільки до власне мови, до мовлення, але і до найскладніших процесів розумово-мовленнєвої діяльності. Зміст, який потрібно передати тому, хто говорить, включає певні віхи – семантичні категорії та їхні комплекси. “Кожна така мовна категорія пов’язана з певною системою взаємодіючих мовних засобів, які знаходяться в розпорядженні того, хто говорить. Це те джерело, з якого він вибирає засоби, що найбільш відповідають задуманому змісту. Отже, функціонально-семантичне поле можна розглядати як один із найважливіших чинників, які беруть участь у формуванні висловлювання” [15, 198].

Проаналізувавши точки зору різних вчених про лексико-семантичне та функціонально-семантичне поля, можемо зробити висновок, що лесико-семантичне поле – це сукупність мовних одиниць, об’єднаних спільністю змісту, що відображають понятійну та наочну схожість явищ, які вони позначають. Функціонально-семантичне поле – це система різноярусних мовних засобів, що виконують певні не тільки семантичні, а й комунікативні функції.

В наступному розділі зупинемося на дослідженні лексико-семантичного та функціонально-семантичного поля КРАСИ: розглянемо красу як абстрактне