РЕФЕРАТ

на тему:

“Держава і право Вавілону.

Закони царя Хамурапі”

ПЛАН

Характеристика основних джерел права Стародавнього Вавілону.

Кримінальне право та процес за законами Хаммурапі.

1. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ДЖЕРЕЛ ПРАВА СТАРОДАВНЬОГО ВАВІЛОНУ

Бурхлива політична історія державних утворень Двуріччя наприкінці 3-го тисячоріччя до нашої ери була відзначена зростанням Вавілона. Близько 1895 року до нашої ери він стає центром незалежної держави. Царі вавілонської династії "патеси" підкорили собі спочатку т.зв. Аккадську область, населену семітськими племенами, а потім і шумерські міста.

Древнім джерелом права в державах Двуріччя був звичай. Поряд зі звичаєм дуже рано з'являється й інше джерело право — закон. Відомі закони городов Ларсі, Ешнунні, Ісина.

Одним з найбільш значних етапів у розвитку права варто розглядати поява кодексу Хаммурапі. Сименем Хаммурапі (1792—1750р. до нашої ери) зв'язані такі великі заходи в державі, як:

об'єднання Північного і Південного Двуріччя у Вавілонську державу;

удосконалення в масштабі усієї Вавілонии іригаційної система-реформа адміністративного апарата;

упорядкування правосуддя в країні.

Закони Хаммурапі являють собою надзвичайно цікавий законодавчий пам'ятник. Це дуже важливе джерело в історії держави і права стародавньої Месопотамії. На противагу від інших збірників правових актів та законів Месопотамії, кодифікація не носить божественної волі. У пролозі Хаммурапі вказує, що бог сонця та справедливості Шамаш, з'явився цареві уві сні, розпорядився, щоб той встановив в країні "право і справедливість", та вручив йому свої закони. В епілозі цар ще раз наголошує на необхідності дотримуватись всіх цих законів. Він також проголошує, що буде захищати усіх потерпілих і покривджених [1].

У законах Хаммурапі регулюється цілий спектр правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного, зобов'язального права, шлюбно – сімейного та спадкового права, трудових відносин, кримінального та кримінально – процесуального права. Це типова кодифікація рабовласницької держави де всі права і привілеї закріплені за рабовласниками, а раб – особа безправна.

Джерела виділяють світську і церковну знать, чиновництво,професійне воїнство, сільських общинників, ремісників, купців, торговців, різні категорії рабів.Звертає на себе увага поділ вільних людей на двох категорій. Одні називалися "синками чоловіка" авіації (чи "синами людини"),що підкреслює їх вільний повноправний стан, інша категорія називалася "мушкену" (ймовірно похідне від слова "шукену" - бити чолом"), що означає відмінювання перед особою вищого стану. Обидві категорії відносилися до рабовласників.

В древньому Вавілоні не одержало розвиток велике приватне рабовласництво. Основними виробниками матеріальних благ були вільні селяни-общинники ремісники. Раби знаходилися як у державній (у палацах) і колективної (храмах), так і в приватній власності.

Патріархальний характер рабовласництва обумовлював визнання за рабами ряду особистих і майнових прав. Наприклад, у випадку, якщо раби одружувалися з вільними жінками, то діти від цього шлюбу вважалися вільними. Після смерті раба майно поділялося навпіл, половина переходила дружині і дітям, половина - пану (ст. 175—176З.Х.) . Велика вагу в суспільстві мали жреці. Храми мали величезні багатства. В законах встановлюється привілегія храмів, що згадуються поряд із привілеями палацу. Жреці з найдавніших часів зберегли у своїх руках юстицію і відігравали істотну роль у керуванні. Вищі жрецькі посади заміщалися особами знатного походження, у тому числі родичами пануючи.

Серед рабовласників особливо виділялися тамкарі - торгові агенти, самі грошові люди Вавілона. Вони ведуть велику зовнішню торгівлю, а також роздрібну - усередині країни [2].

На чолі найдавніших шумерійських міст стояли патеси, намісник бога на землі. Коли його панування починало простиратися на значну частину всейстрани, йому привласнюється титул лугаля. Пізніше, підкоряючи собі великі території правителя, починаючи з Аккадської династії називають себе царями4країн і царями вселеної, навіть богом. В законах Хаммурапі цар уже не іменується богом, а розглядається як намісник божества.

Вищою посадовою особою в державі є правитель царського палацу (у стародавності називається кубанда). З розширенням влади царів за межі Шумери їх обов'язки були зв'язані з повинностями населення. Він керує будівництвом каналів, зміцнень, палаців, храмів, веденням воєн,організацією землеробських робіт.

При царі з'являється й інший правитель-намісник - ісакку - правитель багатьох міст. В джерелах згадуються різні розряди жреців, агентів,суддів, хоронителів житниць, переписувачі, доглядачі і т.д.

З розширенням території відбувається централізація керування. Царі з часів 3-й Урської династії позбавляють місцевих патеси їхньої світської влади, зберігаючи за ними лише їхнє жрецьке достоїнство, перетворюють їх у підлеглих обласних правителів — шакканакку.

Крім шакканакку відомі правителі більш легких територіальних одиниць- рабіануми, по видимому правителі міст чи територіальних громад.

2. ПРАВО ЗА ЗАКОНАМИ ХАМУРАПІ

Найвідомішим, найповнішим збірником законів усієї Месопотамії є кодифікація царя Хаммурапі, яку й донині вважають одним з найдавніших збірників правових норм в світі.

Хаммурапі склав свої закони вже на 3 році царювання – вони були записані на глиняних табличках. Згодом, на 35 році царювання, коли йому вдалося перемогти всіх своїх ворогів "зверху і знизу", за його наказом закони були висічені на чорному базальтовому стовпі. Тоді і, очевидно, складено вступ і закінчення до законів.

Цей базальтовій стовп знайдено в кінці 1901 року французькою археологічною експедицією в м. Сузи. Елламський правитель наказав у центрі стовпа очистити місце, очевидно, для свого власного запису, але самого запису він не зробив. На сьогодні цілком невідомі 21 стаття. Всього ж текст законів Хаммурапі, крім прологу і епілогу, налічує 282 статті.

У законах Хаммурапі регулюється цілий спектр правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного, зобов'язального права, шлюбно – сімейного та спадкового права, трудових відносин, кримінального та кримінально – процесуального права. Це типова кодифікація рабовласницької держави де всі права і привілеї закріплені за