До неї належать законодавча, судова, виконавча сис-теми, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представ-ництва та організації. Від інших систем політичну систе-му відрізняють: забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечно-стей, гармонізація суспільних відносин; сприяння досяг-ненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку. Ана-ліз політичної системи надзвичайно важливий для з'ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є.

Політична система виникла з поділом суспільства на класи та появою держави. У процесі еволюції державне організованого суспільства вона все більше ускладнюва-лася та розгалужувалася. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний ха-рактер, зумовлені рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

Політичну систему суспільства досліджували протя-гом багатьох століть, починаючи від Аристотеля. Але ва-гомих результатів було досягнуто лише в XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу („Політична система”, „Системний аналіз політичного життя”). Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до вироблення загальної те-орії, поза як окремі факти значущі лише в межах загаль-них моделей, які сприяють чіткішому уявленню про функціонування політичних систем.

На думку Д. Істона, політична система є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складаєть-ся з простіших явищ і процесів. Досліджуючи її, за Істо-ном, необхідно застосовувати два підходи: соціально-пси-хологічний, спрямований на вивчення поведінки особи і мотивації учасників, та ситуаційний, який дає змогу аналізувати активність груп під впливом соціального оточен-ня. Політичне життя є неврівноваженою системою, у якій весь час відбуваються порушення та встановлення рівно-ваги. Тому й політичні системи бувають стійкими та не-стійкими. Цілковита стійкість політичної системи недося-жна. Але вона постійно перебуває в пошуку стійкості. На цей процес впливає людина. Саме тому Д. Істон визначає політику як процес винесення обов'язкових рішень і дій не лише щодо реалізації цінностей та ідеалів, а й щодо відновлення порушеної рівноваги в суспільній чи полі-тичній системах. На його думку, кожна конкретна полі-тична система має свої межі, у яких її політичні рішення обов'язкові та реально виконуються. Вплив довкілля на політичну систему Д. Істон називає введенням інформації у вигляді вимог та підтримки, що стимулюють систему. Введена інформація стає частиною системи. Вплив полі-тичної системи на оточення відбувається через вихід ін-формації у формі рішень та політичних дій, що є резуль-татом функціонування системи. Модель Д. Істона дає змо-гу уявити становище та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень.

Не менш цікаві ідеї висловив і американський полі-толог Г. Алмонд („Порівняльні політичні системи”, „Порівняльний політичний аналіз”). Політичну систему він розглядає як набір ролей, що взаємодіють, або як рольову структуру. Його погляди зведені до таких прин-ципів: будь-яка політична система має свою структуру; всі політичні системи здійснюють однакові функції; кожна політична система багатофункціональна (врівно-важеність влад); всі політичні системи змішані в куль-турному значенні (відсутність „чистого” правлячого режиму). Введення інформації, за Г. Алмондом, це по-літична соціалізація населення як важливого чинника політичної культури та аналіз інтересів, політичних ко-мунікацій (зв'язків різних політичних сил). Функції ви-ходу інформації: встановлення правил (законодавча дія-льність), застосування правил (виконавча діяльність), формалізація правил (надання їм юридичного оформ-лення), безпосередній вихід інформації (практична дія-льність у сфері внутрішньої та зовнішньої політики). Найважливіша функція політичної системи — вивчення та з'ясування особливостей ситуації. Модель Г. Алмонда отримала назву мікро структуралістського функціона-лізму, тому що головне її завдання — фіксація різних інтересів всередині системи, їх інвентаризація, зіткнен-ня та гармонізація.

Моделі функціонування політичної системи розробля-ли Т. Парсонс, Г. Спіро, К. Кулчар та інші західні вчені.

Аналіз політичної системи дає змогу вивчити її стру-ктуру, тобто внутрішню організацію окремих складових.

Структура політичної системи — сукупність владних інститутів,

що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи — політична влада — зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація пове-дінки людини, тобто можливість впливати на неї з допо-могою певних засобів — волі, авторитету, права, сили. Отже, влада — це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структуру політичної системи становлять: полі-тичні відносини; політична організація суспільства (дер-жавно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об'єд-нання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це між класові, внутрікласові, міжнаціональні та міждер-жавні відносини; вертикальні відносини у процесі здійс-нення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами); відносини між полі-тичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

З політичних відносин виростає політична організа-ція суспільства, охоплюючи його стабільні політичні ор-ганізації та установи, які здійснюють політичну владу, їх поділяють на три види: власне політичні організації (дер-жава, політичні партії, політичні рухи); політизовані ор-ганізації (народні рухи, профспілки); неполітичні органі-зації (об'єднання за інтересами).

Політична організація суспільства. Визначальним елементом політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконав-чою та судовою гілками влади, збройними силами. Буду-чи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його еконо-мічну, соціальну і культурну сфери. Взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади, між держа-вою та громадянським суспільством здійснюють полі-тичні партії —