Трудові колективи створені для виконання виробни-чих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб'єктами. Це відбувається, коли економі-чні методи вирішення питань стають неефективними і колектив перебирає на себе політичні функції. Для цьо-го він повинен бути спроможний ухвалити самостійне політичне рішення, мати засоби й можливості для його реалізації.

Вирішальну роль у політичному житті суспільства ві-діграють громадські організації та рухи, які мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й за-хист потреб та інтересів своїх членів. Кожне з професій-них, молодіжних, творчих та інших добровільних об'єд-нань має статут із чітко визначеними завданнями в ме-жах чинних державних законів.

Засоби масової інформації. Вони є активним і само-стійним елементом політичної системи суспільства і в де-мократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації — це розгалужена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поши-ренням інформації. Вони впливають на регулятивно-уп-равлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені полі-тичні й правові норми. Засоби масової інформації нама-гаються звільнитися з-під державного й політичного дик-тату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у ви-кладі масової інформації.

Політичні принципи й норми, їх призначення поля-гає у формуванні політичної поведінки та свідомості лю-дини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодав-чих актах політичні принципи й норми регулюють полі-тичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Політична свідомість і політична культура. Будучи важливими елементами політичної системи, вони форму-ються під впливом соціальної та політичної практики. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних доку-ментах, правових нормах, як частина суспільної свідомо-сті, а політична культура як сукупність уявлень про різ-ні аспекти політичного життя .

Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних ці-лей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка пе-редбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки систе-ми влади, політичної системи загалом.

Функції й типологія політичних систем

Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи:—

вироблення політичного курсу держави та визна-чення цілей і завдань розвитку суспільства;—

організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм;—

координація окремих елементів суспільства;—

легітимізація (діяльність, спрямована на узаконен-ня політичної системи, на досягнення в її межах взаєм-ної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм);—

політична соціалізація (залучення людини до полі-тичної діяльності суспільства);—

артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, які виробляють політику);—

агрегування інтересів (узагальнення та впорядку-вання інтересів і потреб соціальних верств населення);—

стабілізація (забезпечення стабільності та стійкос-ті розвитку суспільної системи загалом).

Функціонування політичної системи зумовлене наяв-ністю відносин з іншими політичними системами. Кожна політична система має свої ознаки й характеристики, форми і типи. Для з'ясування того, як вони формуються, чим різняться або чим подібні, політологія типологізує (класифікує) політичні системи.

У сучасній західній політичній науці роз-різняють такі типи політичних систем: військові та гро-мадянські; консервативні й ті, що трансформуються; за-криті й відкриті (в основу покладено ступінь і глибину зв'язків із зовнішнім світом); завершені й незавершені (основний критерій — наявність усіх складових); мікро-скопічні, макроскопічні та глобальні; традиційні й моде-рнізовані; демократичні, авторитарні й тоталітарні.

Поширеною є типологія французького політолога Ж- Блонделя, який вирізняє п'ять типів політичних си-стем: ліберальні демократії, радикально-авторитарні (ко-муністичні) системи, традиційні (збереження наявних со-ціальних відносин), популістські (властиві країнам тре-тього світу), авторитарно-консервативні. Американський вчений Г. Алмонд визначив чотири типи систем: англо-американську (характерні риси — прагматизм, раціона-лізм, основні цінності — свобода особистості, індивідуа-лізм, добробут, безпека); континентально-європейську (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами); до індустріальну, або частково індустрі-альну, (передбачає поєднання різних політичних куль-тур і відсутність чіткого поділу владних повноважень); тоталітарну (концентрація влади в руках бюрократич-ного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізо-ваність). Дж. Коулмен поділяв політичні системи на конкурентні, напівконкурентні та авторитарні. В осно-ву типології російського вченого К. Гаджієва покладено такі ознаки: природа політичної системи, характер по-літичного режиму (демократія, авторитаризм, тоталіта-ризм); форми державно-адміністративного устрою (уні-тарна держава, федерація, конфедерація); співвідно-шення різних гілок влади (монархія, республіка та їх різновиди).

Усі названі типології є умовними. Насправді не існує „чистого” типу політичних систем, оскільки всі вони, насамперед, є результатом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці. До того ж полі-тична система суспільства — своєрідне утворення, особ-ливості якого визначаються історичними, економічними, культурними та іншими умовами. [3]

Розділ 2. Партії. Їхнє місце і роль в політичні системі.

Взаємовідносини та взаємодія між державою та громадянським суспільством визначаються наявністю чітко врегульованих правом „каналів” цієї взаємодії. Такими є політичні партії та громадські організації.

Утворення та діяльність політичних партій - один із обов'яз-ків держави, виконання якого забезпечує існування та розвиток її самої. До засобів, за допомогою яких держава здійснює свій розви-ток, у першу чергу, належить правотворча діяльність. Йдеться про створення рівних правових умов для функціонування всіх суб'єктів політичного процесу.

Правовий статус політичних партій України врегульований Зако-ном України „Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р. У ньому підкреслюється, що право громадян на свободу об'єднання у політичні партії надається для