Етап політичних компромісів (весна — осінь 1998 р.). Визначають сфе-ри впливу в парламенті, боротьба за лідерство в комітетах Верховної Ра-ди України, парламентські розколи.

Етап передвиборчий-З (осінь 1998 — осінь 1999 рр.). Підготовка до вибо-рів Президента України і пов'язаний із нею розкол партій.

Етап реалізації політичних угод (зима 1999 — осінь 2000 рр.) Проявив-ся у реструктуризації парламенту, створенні парламентської більшості, нового уряду, підготовка та проведення референдуму, процес імплемен-тації (впровадження) його результатів.

Етап пєредвиборчип-4. Характеризується намаганнями запровадити пропорційну виборчу систему, прийняттям закону України „Про політичні партії”, розмежуванням партій у їх ставленні до „касетного скандалу”, порушень громадянських прав людини Україні, підготовкою до парламент-ських виборів-2002.

Здобуття Україною незалежності прискорило процес створення політич-них партій. Особливо цей процес прискорився після 1994 р.; у 1995 р. — офіційно зареєстровано 36 партій, у 1996 р. — 39, 1997 р. — 46, 1998 р. — 52, 1999 р. - 70, на початку 2000 р. — 92, в жовтні 2000 р. - 107. На сьогодні налічується понад 130 зареєстрованих політичних партій.

Характерними рисами посткомуністичного стану еволюції багато-партійності в Україні є:

остаточно зникає монополія однієї партії на владу;

намітилася тенденція до утворений політичними партіями блоків,

коаліцій, об'єднання кількох партій в одну структуру;

формується кілька головних політичних сил (спрямувань): соціал-комуністичне, центристсько-прагматичне, націонал-демократичне, націонал-радикальне.

Цей етап триває, продовжується еволюція багатопартійності, їх-ній розвиток і остаточне утвердження залежатимуть від поглиблен-ня процесів соціальної диференціації та структуризації населення.

На підставі вироблення конструктивних програм дій політичні партії ведуть пошук майбутньої соціальної бази. Життєздатність кож-ної з них, чисельність, місце в партійній ієрархії суспільства залежа-тимуть від того, наскільки ідейно-програмні настанови та практич-на діяльність сприятимуть здійсненню політичних та економічних реформ для становлення незалежності України, формування зрілого громадянського суспільства.

Атомізована багатопартійна система в Україні характеризується нестійкістю з точки зору розвитку суспільства. Цей стан може мати дві перспективи:

1) розвиватися у бік тієї чи тієї плюралістичної системи (цього шляху дотримувалася ФРН після Другої світової війни):

2) розвиватися у бік тоталітарної однопартійності (цим шляхом пішла Росія після жовтня 1917 р.).

Отже, головне — подолати атомізованість нашої партійної систе-ми, забезпечити її розвиток у бік демократії з притаманною їй ста-більною плюралістичною системою.

Ми доходимо висновку, що різні підходи партій, об'єднань, рухів до подальшою поступу України спонукатимуть їх групування на грунті орієнтирів двох головних груп соціально-політичних сил суспільства:

тих, хто прагне до оновленого, гуманно-демократичного соціалізму;

тих. хто виступає за вільний ринок, мінімальне втручання держави в економіку.

У майбутньому це. можливо, приведе до зменшення кількості партій і формування класичної багатопартійності на зразок країн Європи або навіть утворення двопартійної системи на зразок США чи Великобританії.

Кілька років вмістили в себе величезний згусток важливих подій. У партійному будівництві виникла ще одна серйозна проблема — проблема ідеологічна.

Ідейна платформа гострої боротьби з комунізмом чи інакомис-ленням, багаторічна самовіддана боротьба за незалежну Україну привели кого — до перемоги, кого — до поразки. Так програмні за-вдання багатьох партій були реалізовані. Постало питання про роз-робку нових програм та уточнення ідейних засад партій.

Проте небагато партій мають у своїй основі загаль-нонаціональні ідеї, які однаково поділяли б усі громадяни нашої держави.

Велике теоретичне та практичне значення, особливо у сучасних умовах, має розгляд проблеми, пов'язаної з визначенням співвідно-шення політичної системи суспільства та держави, виявленням еко-номічних і соціально-політичних факторів, які впливають на визна-чення її місця і ролі в політичній системі суспільства.

Зауважимо, що державу неможливо ототожнювати з політичною системою, її потрібно розглядати як складову частину системи, яка входить до неї не як сукупність роз'єднаних органів, а як ціліс-ний політичний інститут. [5]

Розділ 3. Держава і інші громадські організації та об’єднання в

політичній системі

При розгляді питання про місце та роль держави як особливої ланки в політичній системі суспільства важливе значення має роз-криття характеру взаємозв'язків, які виникають між нею та громад-ськими організаціями.

У взаємостосунках держави та громадських організацій відобра-жається спільність їх кінцевої мети і завдань, єдність принципів по-будови та функціонування, їх демократизм, виникнення усіх дер-жавних і недержавних об'єднань за волею народних мас, постійна опора на їхню творчу ініціативу і підтримку.

Зміцнення та розвиток спільності та єдності усіх державних і гро-мадських організацій — це свідчення про дальший розвиток демо-кратії, яка забезпечує активну участь усіх членів суспільства в управ-лінні як державними, так і суспільними справами за умови успішного подолання протиріччя між державою і громадськими організаціями. Взаємовідносини між ними складаються по-різному в залежності від місця та ролі тих чи інших громадських формувань, від характеру їх-ньої діяльності, від мети і завдань, які стоять перед ними.

Це співробітництво, взаємодопомога, координація, визначення спільного напрямку їхньої діяльності і т. д.

При цьому зберігається внутрішня самостійність громадських ор-ганізацій, їх відносна незалежність у вирішенні питань на основі принципів самоуправління і самодіяльності.

Говорячи про взаємовідносини держави та громадських організа-цій, потрібно завжди пам'ятати, що вони двосторонні. Більшість із них опосередковуються відповідними нормами права, набуваючи в залежності від цього різного характеру (державно-правового, адміні-стративно-правового і т. д.). Деякі відносини ще не мають правового вираження, що, безумовно, потребує удосконалення законодавства про громадські організації, їх правового статусу; дослідження таких питань, як правотворчість громадських організацій, її природа; при-рода статутів громадських організацій; громадські організації як суб'єкти права; як носії прав і обов'язків; як учасники різного роду правових відносин і т. д.

Правове закріплення різних сторін діяльності громадських органі-зацій та їх взаємовідносини з державою сприяють їх розвитку, стабілізації їх зв'язків із державними органами, розкриттю закладе-них у