утвердження принципів демократії та парламентаризму, політичного плюралізму;

забезпечення прав та свобод громадян;

поділ політичної влади на законодавчу, виконавчу та су-дову;

запровадження інституту президентської влади;

визнання засобів масової інформації важливим елементом політичної системи;

формування системи самоврядування тощо. [4]

Специфіка або системні якості лежать в основі різних типів політичних систем, особливості системи політичних інститутів сучасної України визначаються в межах різних типів. По-перше, відносна стабільність (на поверхні) системи, здатна легко трансформува-тися в нестабільність через поглиблення конфліктів між основ-ними політичними блоками, в тому числі і всередині державного механізму, а також між різними регіонами. По-друге, система з відносно низьким темпом соціальних процесів і недостатньою с прийнятністю соціальних новин.

Самостійна політична система сучасної України молода, фак-тично не має досить ефективних традицій і досвіду самостійного функціонування. Історичні традиції державної суверенності Ук-раїни практично не зв'язані з процесом реалізації сучасних про-блем суспільства. По-третє, політичній системі України властиві централізованість з деякими елементами регіоналізації та децентралізації. Система не здійснює повністю комплекс функцій, не-обхідних для забезпечення нормального функціонування сучасного цивілізованого суспільства. По-четверте, сучасна політична система України - перехід від не правового до правового типу полі-тичної системи, в якій методи нормативного правового регулю-вання переважають над методами використання безпосередньо вольових актів органів політичної влади. Для більшості населення політична система легітимна. Політична система сучасної Ук-раїни діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації - полі-тичної та соціальної. Причому надзвичайність обставин склалась в усіх сферах суспільства: а) в природному (фізичному та біоло-гічному) середовищі, де поглиблюється екологічна криза, що збе-рігає панування нерозумних моделей природокористування (в про-мисловості та сільському господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних втрат; б) в господарюванні прогресуючою висту-пає тенденція деградації найважливіших структур життєдіяль-ності соціуму; в) в сфері культури (зокрема в сфері освіти) не забезпечується повне відтворення загальної культури відповідно передовим, прогресивним стандартам та потребам прискореного соціального розвитку, спостерігається дальша ерозія масової „прак-тичної моралі”, значна частина населення все ще перебуває під впливом „культурного шоку”, зв'язаного з швидкими змінами панівних офіційних міфів і відсутністю чіткої національної ідеї; г) не сформована система ефективних відносин України з інши-ми державами і міжнародним співтовариством.

Особливістю політичної системи сучасної України є перехід до впровадження консенсусної моделі вирішення соціальних конфліктів, миролюбність і не агресивність, позбавлення власної глобальної (загально-планетарної) системи забезпечення національних інтересів. Сучасна політична система ще поки не здатна забезпечити зрос-тання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення. Політична система є світська, на відміну від атеїстичної або релі-гійної. І ще. Політична система України етатизована (одержавлена) з недосидь високим інтелектуальним рівнем політики, з пере-важанням певних соціальних прошарків реформованої традиційної номенклатури, нової номенклатури - сил, що включаються в кон-троль над „каналами розподілу” і „нуворишів”, здатних стиму-лювати в необхідному для них напрямку діяльності політиків і бю-рократичного апарату. Сучасну політичну систему України можна назвати перехідною від соціалістичної до капіталістичної або пере-хідною від казармового (недемократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, доповнену деякими рисами неокапіталізму, але не як перехідну до демократичного соціалізму. В сучасній Україні існує і специфічний „змішаний” політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних чистих різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, диктаторського, тоталітарного, анархічного, охлократичного. Передбачити направ-лення подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер еволюції залежить від надто величезної кількості факторів, і внутрішніх, і зовнішніх.

На початку розгортання процесу демократизації і реформу-вання політичної системи і державності демократичні політичні сили і не усвідомлювали, над якою прірвою стояла Україна. Підви-щення цін набрало загрозливих меж, за якими людський гнів, зневір'я в правоті дій правлячих кіл. Але чому ж Україна, потенційно багата держава, ввійшовши в незалежність, суверенність з достатньо пристойним становищем, перетворюється в заштатну, злиденну, збіднілу країну? Не тому, що нею управляли де-мократи, а тому, що демократи виявилися непідготовленими до державного управління. Згадаємо найпопулярніші мітингові гас-ла, що виголошувались тоді: „Україна годує всіх росіян, казахів, таджиків та ін.”. Але тоді чомусь, гасла, що їх кидали демократи, „замовчували”: „Так, годує, але однаково, як і росіяни, казахи, таджики - Україну забезпечують нафтою, лісом, сировиною”

На початку 90-х років експерти світового банку, визначаючи стан економіки України робили висновок, що і Україні і іншим республікам колишнього Радянського Союзу сприятливіше входити в ринкову стихію разом, тому що всі вони використають сировинну базу Росії і інших республік. І щоб нормально жити, Україна щорічно мала купувати у Росії три найважливіші види сировини: нафту, газ, ліс - на п’ятнадцять мільярдів доларів! І якщо тоді дві тонни нафти купували за тонну зерна, а за продане Росії м'ясо купували бензин (цікава деталь: якщо за кілограм м'яса Україна брала три долари по тодішнім цінам з коефіцієнтом 0,6, то за один літр бензину платила Росії 7 копійок). Але на це тоді не звернули уваги. А коли опам'ятались, то виявилося, що Україна не спро-можна купувати сировину в Росії за світовими цінами. Можна, звичайно ж, платити за нафту і газ зерном, якого Україна вирощує 40 мільйонів тонн щорічно. Але для харчування власному народу Україні зерна потрібно понад 50 мільйонів тонн - по тонні на душу населення. Можна платити ще цукром. Але виробництво „білого золота” в Україні на початку 90-х років різко падає. Можна ще платити російськими карбованцями, але їх то в Україні немає. І ніхто тоді з демократів не задумувався над тим, що вихід Украї-ни з економічної системи Союзу, а