Звичайно ж, Україна, реформуючи політичну систему, формую-чи суверенну державність, має і розширювати економічні, культурні зв’язки з Росією, Білорусією та іншими державами Співдружності на рівноправній, суверенній основі, удосконалюючи і політичну організацію суспільства. Політична організація суспільства - сукупність державно-правових органів, політичних партій і політичних рухів, масових суспільних організацій і трудових колективів, об'єднань, при-значена для реалізації волі та інтересів керівного класу, нації, соці-альної спільності або коаліції соціальних груп і рухів на основі здійснен-ня політичної влади. Структура політичної організації суспільства надзвичайно складна, охоплює не тільки офіційні органи, установи і організації і неофіційні об'єднання та ін. Суверенність та соціаль-ний зміст політичної системи, політичної організації суспільства, структура влади, способи та методи її реалізації і характеризують сучасний політичний режим України.

Процес демократизації сучасного суспільства і перетворення політичної системи України обумовлюються рядом особливостей.

По-перше, Україна на протязі багатьох століть розвивалась у складі багатонаціональної Російської держави і разом з утво-ренням досконаліших економічних і соціальних основ об'єднан-ня, природно йшов процес удосконалення політичної системи Ро-сійської імперії.

По-друге, в умовах унітарного багатонаціонального утворен-ня, Україна позбавлена права і можливості на формування своєї, національно-специфічної державності, а етнічна спорідненість, спільність духовного життя, специфічні народні традиції росіян, українців, білорусів, однаковість долі, особливо в трагічні істо-ричні періоди, формували об'єктивну потребу до єднання на ос-нові однотипних політичних структур.

По-третє, умови жорстокої експлуатації народів не тільки на феодально-кріпосницькому, але й на капіталістичному етапах розвитку не могли не викликати до життя національно-патріо-тичні ідеї самостійного економічного, політичного розвитку. Тим більш, що всі світові імперії, в тому числі і Російська, не є при-родно-об'єктивними формуваннями, а становили насильницьке створені, або вимушено вибрані об'єднання народів, в яких суспіль-не життя регулювалося здебільшого не соціально-економічними, базисними факторами, а переважно суб'єктивно-політичною спря-мованістю і амбіціями панівних націй, панівних класів, еліт, ди-настій. А це вело до приниження народів, подвійної системи екс-плуатації, і разом з тим пробуджувало національну самосвідомість, стимулювало передову політичну думку і піднімало народи на національно-визвольну боротьбу.

По-четверте, особливості розвитку України найяскравіше виявилися в історичних умовах Росії першої чверті XX ст., що об'єктивно поставили під сумнів „справедливість” існування імперії. Внутрішні економічні, соціально-політичні процеси зажадали глибокого рефор-мування, принципового перетворення всієї політичної системи і політичного режиму суспільства. Цей процес насувався навально, політична свідомість мас пробуджувалась активно, їх готовність до революційно-перетворюючих дій стала настільки очевидною, що не-спроможні до життя в умовах зміни фактичної ситуації, старі соціально-політичні структури володарювання виявилися неспроможними забезпечувати стабільність здебільшого нові виробничі та суспільні відносини. Зміна політичної надбудови стала неминучою. В Україні, де поряд з сильними традиціями інтернаціональної єдності народів існують історичні активні націоналістичні і сепа-ратистські сили, процес становлення і розвитку політичної систе-ми і політичного режиму: капіталістичної держави набуває ряду специфічних особливостей, а діяльність різноманітних політичних структур і рухів насторожує маси, змушує їх ревно оберігати вже надбані політичні цінності. В таких умовах політичні лідери в Ук-раїні все ж зуміли використати політичну ситуацію і розгорнули діяльність по створенню такої системи суспільних політичних відносин, що сприймалася б з розумінням народом і його послан-цями в представницьких органах влади. Всенародний референдум, що відбувся 1 грудня 1991 року, підтвердив природне бажання на-роду України жити в суверенній і незалежній демократичній, соц-іальній, правовій державі. В сучасних умовах в Україні здійснюєть-ся процес передачі влади на місцях органам самоврядування, а всередині їх - розмежовування законодавчих і виконавчих органів, йде пошук найоптимальніших структур з урахуванням інших країн.

В структурі політичних інститутів політичної системи і полі-тичної організації України провідне місце займає держава, що виступає представником всього суспільства, яка є сувереном влади, тобто верховенством влади в межах державних кордонів і неза-лежністю ззовні. Існування державної влади знаходить відобра-ження в чиновниках, армії, адміністративних органах, органах правопорядку, судах та ін. Держава характеризується як всеосяжна, універсальна політична організація суспільства. Держава обері-гає економічні основи суспільства, охороняє умови використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в інтересах роз-витку суспільства, утримує в покорі супротивників і порушників законів, піклується про вчасне усунення соціальних суперечностей. Законодавчу владу в Україні представляє Верховна Рада, обрана на основі загальних, прямих, таємних альтернативних виборів. У прерогативи Верховної Ради входить законотворча діяльність, зат-вердження державного бюджету, ратифікація міжнародних дого-ворів і угод, затвердження кабінету міністрів та ін. Істотні зміни сталися в системі виконавчої влади: новим її елементом президентська влада Президент України глава - держави, виступає від її імені, гарант державного суверенітету, територіальної Цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. За згодою Верховної Ради Президент при-значає Прем'єр-міністра України. Йому підкоряється Кабінет Міністрів на