Право закріплювало привілеї «благородних» станів. Брахман, як й інші «двічі народжені», досягнувши 8 років, проходив ініціацію. Після завершення курсу навчання в наставника йому належало одружитися, стати главою дому, мати дітей, займатися їхнім вихованням, здійснювати культові обряди на честь богів і предків. Продовживши свій рід і побачивши внуків, брахман, доживши до сивого волосся, повинен був стати самітником, відійти від світу в ліс, у джунглі, там роздумувати про марність усього земного, вивчати Веди, очистити душу від гріховних помислів, приборкати свої почуття. Такий відхід дозволялося здійснювати разом з дружиною. Це був четвертий етап його життя — фінал.

Відчувши наближення смерті, правовірний індус повинен був завершити свій життєвий шлях аскетом. У рубищі, з палицею й чашею для милостині ходив старець містами й селами. Однак не всі «двічі народжені» добросовісно шанували ашрам (етапи життя).

Етика зобов'язувала брахмана показувати приклад у виконанні релігійних обрядів, уміти уважно слухати інших, говорити правду або мовчати, дотримуватися законів гостинності, правил особистої гігієни. Йому категорично заборонялося вбивати всіх, хто ходить, літає, повзе. Тому правовірні брахмани не могли займатися навіть землеробством, «адже дерево із залізним наконечником поранює землю (й істоти), що живуть в землі» (Закони Ману).

Брахмани претендували на винятковість, вимагали собі привілеїв, почестей, що дратувало кшатріїв і правителів. Варна брахманів була неоднорідна за своїм складом. До неї входили жерці, наставники молоді, викладачі, люди з різним становищем і авторитетом. Так, 9-літній брахман вважався батьком 90-літньою кшатрія.

Брахмани звільнялися від податків, повинностей і тілесних покарань.

Правителі залучали брахманів до розгляду судових справ, виконання різноманітних державних доручень, не пов'язаних з військовою справою. Використовуючи свій вплив, священнослужителі обмежували владу правителя. За Законами Ману, цар повинен був слухати їхні поради з раннього ранку до приходу інших міністрів та радників. Закон гласив, що коли цар не спроможний забезпечити захист своїх підлеглих (брахманів), то він «мав бути ) вбитий як скажена собака». Подібна стаття дуже рідкісна в історії права, їй немає аналогів.

Вихідці з брахманів були царями, воєначальниками, перебували в царському суді. Воли входили до числа радників і наближених правителя, проводили велику політичну діяльність.

Правителі із кшатріїв звичайно не мирилися з брахманами, між ними точилась боротьба за вплив і владу. Брахмани були об'єктом критики й викриття з боку буддійських монахів. У поселеннях, серед простого люду брахмани жили скромніше, годувалися за рахунок пророкування й відведення несприятливих наслідків від тих, хто не дотримувався ритуалів.

Брахманам належало вести життя за релігійними канонами, не завдавати шкоди живим істотам, їм заборонялося продавати рабів, виготовляти й збувати алкогольні напої. Вони вели винятково тверезий спосіб життя.

Друга варна — кшатрії (раджанья), «створені з рук бога». Вони становили основну частину верхівки чиновників: правителів, начальників, раджів. В їхніх руках була реальна влада — військова й матеріальна могутність. Майже всі царі були вихідцями з кшатріїв. Релігія зобов'язувала співробітництво брахманів і кшатріїв. Багато авторів творів (як брахмани, так і буддисти) дорікали кшатріям за те, що вони не завжди шанують релігійні звичаї, не дотримуються етапів життя, особливо останнього.

Царі — прибічники брахманів — переслідували кшатріїв. Доходило до кривавих міжусобиць. Правителі-кшатрії відповідали тим же. Посилення впливу буддистів послабило позиції кшатріїв. Багато з них покинуло військову службу, перетворившись в ремісників і крамарів, через злидні ставали кустарями.

Третя варна — вайшьї, «створені зі стегна бога»,— займалися землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею, але користувалися покровительством правителів. З представників цієї варни формувалось ополчення, вони сплачували основну масу податків і податей. За рахунок експлуатації вайшьї утримувався панівний клас. Тільки окремі вайшьї були багаті, посідали високе становище в суспільстві.

Четверта варна — шудри, «створені зі ступнів бога». Вони не проходили обряду посвячення, їхнім головним обов'язком було служити «двічі народженим». Шудра повинен був харчуватися зі столу господаря, носити його недоношений одяг. Він не міг вивчати веди. Брахман за вбивство шудри ніс таке ж покарання, як за вбивство кота або собаки (Закони Ману). Шудри становили основну масу найманих людей, слуг, ремісників. Шудрі не можна було мати багатство, оскільки це могло «утискувати брахманів» (Закони Ману). За образу брахмана шудрі могли відрізати язика. Якщо шудра піднімав палицю на людину вищої касти, йому відрубували руку, якщо шудра доторкнувся до брахмана, священнослужитель повинен був негайно здійснити обряд очищення.

Окремі представники цієї варни досягали матеріального благополуччя, переважно за рахунок торгівлі, ремесла. Шудри не були прикріплені до землі. Відомі випадки, коли шудра ставав начальником і навіть царем. Так, в III ст. до н. е. правителем держави Найди був шудр — Аграмес. Його батько був цирульником. Сусідні царки й магараджі зневажали його за низьке походження. Однак він створив сильне, добре організоване військо. Навіть Александр Македонський ухилився від битви із цим царем. Багато царів, які намагалися підкорити Нанду, зазнавали поразки. Засновник імперії Маур'їв Чандрагупта лише в результаті десятилітньої війни переміг Аграмеса.

Таким чином, належність людини до певної варни не заважала їй обирати професію, досягти певної посади. Однак закон категорично забороняв переходити з одної варни в іншу, вважав це величезним гріхопадінням.

З часом між вайшьїв і шудр