І-а глибоким падінням економіки та кризою влади (24 серпня 1991 р. – весна 1994 р.).

ІІ-а масштабними компромісами з противниками демократії, незалежності і державності (почалася весною 1994 р.).

Демократичні сили України з різних причин не змогли взяти на себе формування владних структур тому їм довелося, з одного боку ламати шалений опір старої держпартноменклатури, з другого – співробітничати з нею у вирішенні складних, інколи несподіваних проблем державотворення таких як: нелегітимного відділення Криму, спроб відновлення Криворіжської республіки, статусу Севастополя, розподілу Чорноморського флоту, територіальних претензій з боку Росії і т.п.

незалежна Україна відбулася остаточно і безповоротно. Вона живе повноцінно і повнокровно, в усіх властивих суверенним державам вимірах і параметрах. На 2000 р. Україна мала дипломатичні відносини з 153 країнами світу і з 187 здійснювала торгівельні операції. 9 листопада 1995 р. – першою з держав СНД – Україна вступила до Ради Європи. В липні 1997 р. Президент України і Генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана підписали “Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО”. У 2000-2001 рр. Україна включена як непостійний член Ради Безпеки ООН і протягом місяця головувала на її засіданнях.

Сформувалося нове покоління людей не обтяжених канонами і стереотипами минулого, людей, які позитивно сприймають цінності демократії, громадянського суспільства, цивілізованих ринкових відносин в економіці. Це потужний людський потенціал, спроможний взяти на себе відповідальність за долю держави і суспільства у ХХІ столітті.

Відбулися якісні зміни в усіх сферах суспільства, і насамперед в економіці. Прийшли й міцніють нові форми господарювання, засновані на приватній власності, економічній зацікавленості, діловій ініціативі. Появився відповідальний господар. Кількість підприємств, які не належать до державного сектора сягнула за 80% від їх загального числа. До такої ж цифри наближається частка промислової продукції, яку вони виробляють.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ