У функціонуванні громадянського суспільства роль цивілізова-ної держави має виражатися в тому, що вона:—

служить формою, що організує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;—

є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;—

встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;—

не втручається у приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення особистої або громадсь-кої безпеки;—

надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціаль-ної безпеки громадян;—

виступає знаряддям соціального компромісу громадянсь-кого суспільства, пом'якшує соціальні суперечності між різни-ми соціальними групами;—

юридичне забезпечує можливості громадянина бути влас-ником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпо-рації, брати активну участь у політичному житті суспільства;—

має межі регулювання відносин у суспільстві, які визнача-ються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для за-доволення потреб та інтересів людини. Громадянським суспільст-вом можна назвати таке суспільство, у якому головною діючою особою є громадянин як автономна особа:*

суб'єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства;

вільним економічно - який має право вибору форм і видів трудо-вої діяльності, у тому числі підприємницької; вільним ідеологіч-но і політичне;*

суб'єкт, який наділений правами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб'єкт-власник»);*

суб'єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільст-вом;*

суб'єкт, який захищений законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави.

Громадянське суспільство грунтується на багатоманітності форм і видів власності. Кожна з них покликана: (1) забезпечити добро-бут усіх; (2) відкрити економічний простір для збільшення влас-ності на основі більшої інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи і підприємливості. Співвідношення праці і різномані-тних форм власності в, громадянському суспільстві повинно бути таким, щоб праця дозволяла створити для кожного гідний сус-пільному прогресу стандарт життя. Переваження у державі так званого «середнього класу» — один із показників сформова-ного в ній громадянського суспільства.

Сучасна концепція громадянського суспільства виходить із того, що воно є передумовою соціальної правової держави (див. главу «Соціальна правова держава»). Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави е складною і суперечливою, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської праці. Громадянське суспільство як система, що сама розвивається, завжди відчуває тиск із боку державної вла-ди. У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії полі-тичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає дер-жаву до узурпації його прав, у результаті чого відбувається пере-розподіл функцій держави і громадянського суспільства. У тако-му разі держава, крім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, змушує його виконувати виключно державні рішення. Держава і суспільство існують у вигляді супе-речливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спря-мованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів.

Держава повинна орієнтуватися в першу чергу на інтереси громадянського суспільства. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності дер-жавного управління і самого механізму держави.

2. Правова держава, її ознаки і особливості

Уперше термін «правова держава» було вжито німецькими вченими К.Т. Велькером (1813), І.Х. Фрайхер фон Аретином (1824). Створення юридичне завершеного поняття «правова дер-жава» пов'язують з ім'ям Р. Моля, який ввів його до загального державно-правового і політичного вжитку. У 1829 p. він навів визначення правової держави як конституційної держави, що має грунтуватися на закріпленні в конституції прав і свобод гро-мадян, на забезпеченні судового захисту особи.

Отже, історично правова держава — це конституційна дер-жава. Вона виникає як реакція на абсолютну монархію, як ви-мога обмеження діяльності центральних державних органів від-повідними загальними правовими актами, сформульованими представницькими органами.

Теорія правової держави поширилася на країни Західної Єв-ропи, Північної Америки, розвиваючись і збагачуючись протя-гом десятиліть. На домінуючу перетворюється ідея про те, що в правовій державі відносини між людьми і державою регулюють-ся нормами, які встановлюють порядок і виключають безвладдя і застосування насильства. Це означає, що піддані, які раніш мали лише обов'язки, перетворюються на громадян, наділених, крім обов'язків, певними, встановленими законом, правами. Основною метою правової держави вважається забезпечення сво-боди громадян, свободи ініціативи, підприємництва і розвитку особи відповідно до принципу «дозволено все, що не забороне-но законом».

У XX ст., особливо після Другої світової війни, теорія пра-вової держави набула нових рис. Вона пройшла через період панування нацистського варіанту теорії «правової держави» у фашистській Німеччині, через етап неприйняття в СРСР ідеї правової держави з її (ідеї) напрацьованими за дореволюційних часів ціннісними елементами-ознаками: верховенство права, поділ влади, недоторканність особи, гарантії прав і свобод лю-дини та ін.

Показово, що в конституціях деяких країн (США, Франції, Швейцарії та інші) відсутні статті, які зазначають, що дана кра-їна є правовою. Проте правова сутність держави розкривається через закріплені в статтях Основного закону ознаки правової держави: охорона і захист прав людини, підкорення влади зако-ну, поділ влади та ін.

У 80-х роках XX ст. ідея створення правової держави актуалі-зувалася у країнах колишнього «соціалістичного табору» як реак-ція на тоталітарний режим, адміністративно-командні методи владарювання, порушення прав людини. Вітчизняна наука прий-няла формулу «правова держава» у результаті «перебудови», про-голошеної в 1985 p. Україна, перетворившись на самостійну не-залежну державу, визначила орієнтацію свого розвитку — побу-дова демократичної, соціальної, правової держави.

Соціальна держава (держава соціальної демократії) — це су-часна політико-правова теорія, де слово «соціальна» несе велике значеннєве навантаження: воно пов'язано із соціальним життям людей, підкреслює, що держава