2. Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенст-во, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпра-цьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію.

3. Пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єд-нань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, по-садових осіб. Стосовно громадян та їх об'єднань діє загал ьнодо-звшьний принцип: «дозволено все, крім прямо забороненого законом».

Стосовно владних державних органів і посадових осіб діє спеціально-дозвільний принцип: «Дозволено лише те, що пря-мо передбачено законом». Ще давньогрецький мислитель Пла-тон зазначав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чієюсь владою. А там, де закон — владика над правителями, а вони його раби, я вбачаю поряту-нок держави...»

4. Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини — наявність налагодженого правового механізму їх охо-рони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного за-хисту).

5. Побудова відносин особи та держава на основі взаємної від-повідальності: як особа є відповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов'язків.

6. Поділ державної влади між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність; недопустимість під-міни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і противаг».

7. Законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін — шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку.

8. Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійс-ненням законів та інших нормативно-правових актів — налагод-жена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядо-вих органів.

9. Можливість особи домагатися конкретного мінімуму соці-альних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпе-ки— мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадя-нину та його підвищення.

10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав — формування соціального сере-довища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей (а не матері-альної рівності) за допомогою державної системи просвітництва та освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та ко-нтролю за умовами праці та ін.

11. Здійснення державою соціальної допомоги громадянам, не спроможним (не зі своєї вини) відповідати за свій добробут — йдеться про забезпечення гарантованого життєвого рівня соціаль-не ранимих верств населення — старих, непрацездатних (хво-рих), безробітних з не залежних від них причин. Це право гаран-тується загальнообов'язковим державним соціальним страхуван-ням.

12. Забезпечення державою соціальної функції власності — власність не повинна використовуватися на шкоду людині і су-спільству: завдавати шкоди правам, свободам і гідності грома-дян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст.ст. 13, 41 Конституції України).

13. Проведення державою політики соціальної поступки — ви-рішення всіх питань на шляхах згоди і порозуміння різноманіт-них соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на її життя, здоров'я і особисту гідність.

Таким чином, будучи обмеженою правом, соціальна держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних про-цесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціаль-ної захищеності відповідно до закону.

Держава є соціальною, правовою остільки, оскільки вона гаран-тує людині свободу вияву:—

як індивіду, який відрізняється від інших фізичними і пси-хічними якостями, тобто має індивідуальність;—

як члену соціального організму, яким є громадянське сус-пільство, тобто індивіду, який входить до складу громадських і професійних груп і організацій;—

як громадянину, який є підданим держави.

Список використаної літератури:

Алексєєв С.С. Теорія права. - М.- 1993.

Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. - Львів, 1997. - 206 с.

Білоус А. О. Політико-правові системи : світ і Україна . - К., 1997. - 200 с.

Геєць В. Державність України. На шляху до громадянського суспільства // Віче. - 1995. - № 5. - С. 3.

Гладун З.С., Кравчук М.В., Бармак М.В. Основи правознавства. Навчальний посібник. – Тернопіль: Економічна думка. - 1999 ;

Загальна теорія держави і права / За ред. Копейчикова М. Н. -К,1997.-320с.