У Франції законодавство зберігало традиційну наполеонівську форму систематизації — цивільний, кримінальний та інші кодек-си, зміни в яких також проводяться шляхом видання законів, якщо законодавець не наказує іншого. Юридичну чинність збе-рігає дотепер й Декларація прав людини і громадянина 1789 p. як складова частина Конституції Франції 1958 p. Також має юри-дичну силу преамбула до Конституції 1946 p., що містить розго-рнутий виклад демократичних прав і свобод громадян. З п'ятьох наполеонівських кодексів три — Цивільний, Торговий і Кримі-нальний — визнаються, як і раніше, чинними, хоча вони і за-знали значних змін. Адміністративний і Цивільні кодекси слу-жать формою консолідації законів, декретів, регламентів уряду, судових рішень і міжнародних актів Спроба звести трудове законодавство до «трудового кодексу» вдалася лише частково. У результаті утворилися скоріше компілятивні зібрання норма-тивно-правових актів, ніж єдиний, зведений, юридичне і логіч-но цілісний, внутрішньо узгоджений нормативний акт.

Відійшовши від традиційної класичної кодификації, Фран-ція віддала перевагу консолідації — упорядкуванню нормативних актів шляхом логічного перегрупування, виробленого, як пра-вило, без зміни змісту складових їх норм. Результатом такої фор-ми систематизації нормативно-правових актів стали галузеві збір-ники, що включають норми як законодавчих, так і підзаконних актів, які не зазнали переробки і удосконалення.

Однак, не дивлячись на постійні перегляди Конституції 1946 року, Конституцію Четвертної республіки було скасовано. У 1958 році відбулося прийняття нової Конституції Франції, яке відбувалося як і попередня Конституція у складних внутрішньополітичних умовах країни.

ВИСНОВОК

Таким чином, Конституція 27 жовтня 1946 р. зберегла основні традиції французьких республіканських конституцій XIX в.

Разом з тим їй були наявні і деякі специфічні риси, багато в чому обумовлені підйомом демократичного руху в країні й одночасно необхідністю компромісу між лівими і правими (консервативними) політичними силами:

Була збережена двопалатна система парламенту. Це додавало стабільність законодавству: законопроект, що піддався двохкратному обговоренню в незалежних друг від друга палатах, повинний бути більш зробленим. Разом з тим Конституція, з огляду на досвід Сенату Третьої республіки, що гальмували прийняття демократичного законодавства, істотно обмежила права верхньої палати;

Право приймати закони було надано тільки одній палаті – Національним зборам, яким Конституція забороняли його делегування;

Конституція не передбачала сильну і незалежну від парламенту президентську владу;

Уводився режим із залежної від Національних зборів урядовою владою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

“Загальна історія держави і права” / Під ред. К.И. Батиря – М.: 1998 р. – 456 с.

“Історія буржуазної держави і права” / Під ред. З.М. Черніловського – М.: 1964 р. – 495 с.

“Радянська держава і право”, 1947, № 7.

Крутоголов М.А. “Парламент Франції” – М.: 1988 р. – 257 с.

Крутоголов М.А. “Президент Франції” – М.: 1980 р. – 382 с.

Крутоголов М.А. “Центральні органи влади Французької Республіки” – М.: 1956 р. – 525 с.

Зопрівало Марсель “Конституційне право Франції” - М.: Видавництво іноземної літератури, 1957 р. – 649 с.