на окремі складові частини, які перебувають у тісному взаємозв’язку між собою і вищими органами держави, тобто це поняття щодо всього кола питання про внутрішній поділ держави на складові частини, їх правове становище, взаємовідносини між державою в цілому та її складовими частинами (16, с.86) Конституційне право України. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.М. Годики, В.С. Журавського. – К.: Видавничий дім “ІН Юре”, 2002. – с. 86..
4.Державно – правовий режим
вітчизняній юридичній науці питання про державно – правовий режим вивчене недостатньо. В умовах недослідженості цієї проблеми питання про роль державно – правового режиму в структурі державного ладу конкретної країни у межах досліджень не розглядалося по суті. Незаперечним було лише те, що деякі наслідки еволюції державно – правового режиму не справляли суттєвого впливу на державний лад і не відігравали особливої ролі в його структурі. Хоча державно – правовий режим має важливе значення у формуванні будь –якої держави. Варто зауважити ще й те, що при дослідженні проблеми державно – правового режиму виникало безліч суперечностей про не розмежованість характеристик політичного і державного режимів.
Державно – правовий режим – це сукупність форм і методів здійснення державної влади та рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства (17, с. 37) Котюк І.І. Основи правознавства: навч. посібник. Київ: Тенеза. 2002.с.37..
Це поняття відповідає на поняття здійснення державної діяльності і досягнення цілей, що стоять перед державою, а також настільки реально громадяни впливають на стан державних і суспільних справ. Поняття державно – правового режиму не слід ототожнювати з поняттям “політичний режим”, хоча за значенням вони і близькі одне до одного. Останнє поняття має ширше значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів, що визначається поняттям “державно - правовий режим”, а й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи – політичних партій, рухів, інших об’єднань громадян.
Розрізняють демократичний і антидемократичний державно – правові режими.
Демократичний режим – це стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини.
Політичний режим є настільки демократичний, наскільки держава гарантує людині прояв її свободи у трьох аспектах: як індивідуальну (особисті); як соціальному суб’єкту (члену громадських і професійних груп, інших інститутів суспільства); як громадянинові (підданцю держави), міра свободи якого конституційно визначена і гарантована.
Різновиди демократичного режиму: ліберально – демократичний, національно – демократичний, радикально – демократичний (18, с.90) Скакун О.Ф.Теория государства и права: Учебник: - Харьков: Консум; Ун-т внут. дел, 2000. – с.90. .
До основних ознак демократичного режиму належать:
а) рівність громадян перед законом, гарантованість державою їх прав і
свобод;
б) виборність представницьких органів влади населенням;
в) юридично визначена строковість повноважень представницьких
органів;
г) розвинена система демократичних інститутів;
ґ) пряма участь громадянина у вирішенні загальних справ;
д) реальне здійснення поділу державної влади.
В умовах антидемократичного державно – правового режиму при здійсненні державної влади значно звужується, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об’єднань на управляння державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи.
До основних ознак антидемократичного режиму належать:
а) формальне закріплення в конституційних актах мінімуму прав і свобод громадян при відсутності правових механізмів та інших гарантій їх здійснення;
б) надмірна централізація державної влади;
в) застосування примусових методів управління;
г) протиправне використання силових структур.
Різновидами антидемократичного режиму є:
1.
еспотичний (режим необмеженої влади і свавілля в управлінні);
2.
иранічний (панування тиранічних способів здійснення влади при режимі одноособового правління в античних державах);
3.
ійськово–диктаторський;
4.
асистський;
5.
ашистський;
6.
усульмансько – фундаментальний;
7.
оталітарний; (19, с.96) Загальна теорія держави і права. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. М.В. Цвіка, Харків – 2002- с. 96..
Тоталітарний режим – крайня форма антидемократичного режиму, він характеризується повною владою держави над людиною; забороною існування демократичних організацій, вторгнення і контролем над діяльністю громадян; політичною цензурою; відсутністю гласності; репресіями по відношенню до опозиції та іншодумців. Ідеологія тоталітарних режимів завжди революційна. Термін і поняття “тоталітаризм” проявився в західній науці в 30-ті роки ХХ ст. для характеристики фашистських і комуністичних режимів, а спеціальні дослідження можна було побачити в 50-ті роки ХХ ст. (Х. Арендт, Р. Арон).
Х. Арендт в книжці “Происхождение тоталитаризма” (1951р.) вбачала різницю тоталітаризму від більш ранніх форм абсолютизму, тиранії чи диктатури у :
1.
тоталітарності контролю, досягаємо з допомогою сучасних технологій;
2.
утворення з допомогою системи терор психологічної ситуації повної незалежності та відчуття приниженості.
Р. Арон вважав, що тоталітаризм полягав у таких трьох складових:
1.
велич тоталітарного режиму в ролі спасителя людства;
2.
перетворення держави в всемогучий інструмент партії з необмеженою владою;
3.
установлення обов’язкової ідеології, яка оправдає тоталітарний режим. (20, с.91) Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник: Харьков: Консум; Ун-т внут. дел, - 2000 -с.91..
У більшості сучасних країн державно – правові режими (країни Північної та Західної Європи, Північної Америки). І лише в не багатьох країнах, переважно Близького Сходу, Африки зберігаються різні модифікаційні антидемократичних державно – правових режимів, основи яких знайшли своє закріплення в конституціях країн.
В Україні після ліквідації тоталітаризму здійснюється перехід до демократичної державності. В її політичному режимі сполучаються риси демократичного режиму з застосуванням авторитарних підходів. Тому повна централізація і жорстокий державний контроль у деяких випадках є необхідним. Головний показник будь-якого перехідного періоду є людина якщо в політичній спільноті підґрунтям