14-го грудня 1918 р. Гетьман зрікся влади. Він передав владу та державний скарб урядові, а сам з допомогою німців, виїхав за кордон. Передання Гетьманом влади урядові, а не окремій особі, було цілком закономірне: 1-го серпня 1918 року Рада Міністрів ухвалила закон «про Верховне Управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби й перебування поза межами Держави... Гетьмана».

Сім з половиною місяців Української держави переважна більшість спостерігачів оцінює як період соціального і громадського спокою. Зовнішньою запорукою цього була, безперечно, окупаційна австро-німецька армія, що припинила стан громадянської війни і вторгнення на Україну російських військ. Але це можна пояснити також і внутрішньою політикою гетьмана

В силу своїх уявлень і міркувань Павло Скоропадський намагався дати Україні спокій, з'єднати соціально-творчі елементи, вивести ЇЇ на міжнародну арену. Але в умовах жорстокої класової битви, що охопила не тільки територію колишньої Російської імперії, а й більшість європейських країн, острівець ладу і безтурботності, навіть якщо б його і створили, був приречений. Листопадові революції 1918 року в Австро-Угорщині та Німеччині ліквідували зовнішню запоруку стабільності гетьманської влади. Цим скористалися російські більшовики, які через свою мирну делегацію у Києві слідкували за ситуацією в Україні, та національно-соціалістичні партії, що підняли повстання проти П. Скоропадського. З іншого боку, представники Англії, Франції, США та Італії обіцяли допомогу тільки за умови проголошення курсу на федерацію з білою Росією, який врешті-решт, так як і новий російський кабінет С.М.Гербеля, виявився самовбивчим для гетьмана. За допомогою політичних демаршів та воєнних дій майже всі національні сили, що сконсолідувалися, примусили його все ж таки зректися гетьманства 14 грудня 1918 р. За свідченнями очевидців, обставини цього були дуже трагічними. Коли делегація українських діячів висловила свої вимоги до гетьмана, він тільки й вимовив: "Це ж виходить отреченіє! Але що ж скаже історія?" Член делегації М.Славинський у запалі відповів: "Павле Петровичу! Історія вже сказала про вас усе, і більше вона вже про вас нічого не скаже!.." Того самого дня гетьман з допомогою німців виїхав за кордон. У своєму відреченні від влади він писав: «Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців докладав усіх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якому він опинився. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, і керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади».

За неповні вісім місяців правління Павла Скоропадського зроблено було чимало. Головне: Україну 1918 року вдалося утримати поза громадянською війною. Зберегли промисловість, налагоджувалися міжнародні зв’язки. Однак українське суспільство виявилося занадто розрізненим. Воно не змогло об’єднатися, і не знайшло сили, здатної його об’єднати. Навряд чи можна звинувачувати в цьому лише Грушевського, Скоропадського чи Петлюру. Кожний із них змушений був грати за правилами, запропонованими сильнішими державами. Виграти ж може лише той, хто грає за своїми правилами.

4. Українська держава за Директорії

„...Я вірю, що Україна, як Держава, буде!”

С. В. Петлюра:

Влада Директорії швидко встановилася на значній території України. Знову почали діяти заборонені гетьманом рада. В промові до „.. до населення всієї соборної України” Петлюра, голова Директорії УНР заявив:

„Найтяжча хвиля боротьби не зупинила праці Українського Правительства на користь та добробут Батьківщини. Уряд Української Народньої Республіки знає, що все, що здобуто українським народом в революційній боротьбі, повинно належати народові, й тому, щоб збудувати мідну та вільну Українську Республіку, в програму своєї діяльності покладає такі підвалини:

Перша підвалина: самостійність і незалежність Української Народним Республіки,— щоб ніхто з близьких та далеких сусідів не замахувався на наше самостійне державне життя та добробут українського народу.

Друга підвалина: передача земель казенних і всіх великих власників без викупу до рук селянства.

Третя підвалина: цілковите забезпечення робітничої класи, як того вимагають інтереси самих робітників та інтереси республіки — 8-ми годинний робочий день і страхування робітників.

Четверта підвалина: загальне, рівне, таємне, безпосереднє, пропорціональне право обирати своїх представників до всіх установ народної влади.

П'ята підвалина: мир, добре співжиття зі всіма народами світу та зав'язання з ними торговельних зносин, щоб забезпечити українське населення всім необхідним: крамом, сіллю, нафтою, шкірою, залізом, матерією і т. і...”

Петлюра Симон (10. 5. 1879 - 25. 5. 1926), держ.-політ. діяч, публіцист, організатор Українських Збройних сил, Головний Отаман Військ УНР, голова Директорії УНР.

Ставши головним Українського Військового Комітету Західного Фронту, Петлюра був делегований на перший Всеукраїнський Військовий З’їзд у Києві, що відбувся 18-21. травня 1917, і був обраний Головою Українського Генерального Військового Комітету, а при утворенні Генерального Секретаріату Центральної Ради (28 червня 1917) став першим генеральним секретарем військових справ і всю енергію спрямував на створення Українських Збройних Сил, змагаючись з неприхильним ставленням до них деяких членів Центральної Ради й відкритим опором російських кіл. У кінці 1917 p., не погоджуючися з політикою