нібандхази — коментари дхармашастр. Написані з метою роз'яснення неясних положень і усунення суперечностей між різними дхармашастрами (складені між XI і кінцем XVII сто-літь.)

Отже, традиційне індуське право (до англійського завою-вання Індії) спиралося головним чином на праці вчених, збір-ники, коментарі, письмово викладені в них ідеологічні настано-ви, норми релігії та моралі.

Правовий звичай, закон і судовий прецедент

Правовий звичай не пов'язаний з божественним розпоряд-женням, який визначає дхарму. Як усне джерело правил поведінки він використовувався при впорядкуванні дхармасутр, дхар-машастр, які складаються із правил — дхарм. Позитивне інду-ське право — це звичаєве право. Релігійна норма (індуїзм) могла різною мірою домінувати над нормою-звичаєм, впливати на неї, змінювати її за допомогою тлумачення звичаю. Проте норми-звичаї, різні у кожної касти, посідали важливе місце в регулю-ванні відносин як усередині неї, так і за її межами. У разі відсут-ності норми в законі суддя міг вирішувати справу відповідно до своєї думки і справедливості, які цілком залежали від звичаїв касти, до якої він належав.

Нормативно-правовий акт (закон) не визнається індуїстською доктриною джерелом права. Це пояснюється такими причинами.

По-перше, мистецтво управління і видання законів і наказів правителем належить до артхи, а не до дхарми.

По-друге, дхарма потребує підкорення легітимним норматив-ним актам правителя, однак сама вважається не підлягаючою їх впливу.

По-третє, закони розглядаються як заходи, викликані тим-часовою необхідністю, конкретними обставинами. Вони вважа-ються мінливими, нестабільними. Навіть за наявності закону судді дозволено приймати рішення відповідно до власної думки і спра-ведливості.

Організація правосуддя — також сфера артхи. Дхарма висту-пає лише як керівна засада, від якої можна відходити, не пору-шуючи при цьому її засадничого принципу.

Судове рішення відповідно до індуського права не може роз-цінюватися як обов'язковий прецедент, воно співвідноситься лише з конкретно розглянутою справою.

Еволюція індуського права. Вплив англійської системи права

На індуському праві позначилася державна доля Індії. Спо-чатку Індія потрапила під панування Великих Моголів, потім Англії. З XVI ст. установилося мусульманське панування, яке загальмувало розвиток індуського права. У судах застосовувало-ся лише мусульманське право. А звичаєве індуське право, використовуване панчаятами (зборами) каст, не розвивалося через відсутність підтримки з боку судових і адміністративних органів держави. Індуське право не було правом у юридичному розумін-ні. Воно становило систему релігійних, моральних і правових норм, які діяли неофіційно.

Тривале перебування Індії під пануванням Англії (XVII — середина XIX ст.) спричинило для її права як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, офіційно були визнані авто-ритет індуського права (на відміну від періоду мусульманського панування, коли індуське право ігнорувалося), а також рівне значення індуського і мусульманського права. З іншого боку, поширення англійського права призвело до значної трансфор-мації індуського права, звуження сфери його дії. Всі важливі сфери суспільних відносин (відносини власності, зобов'язальне право) були врегульовані загальним правом Англії, яке поши-рювалося на всіх громадян, що проживали на території держави незалежно від їх релігійної належності.

Правда, колонізатори робили деякі спроби врахувати націо-нальні особливості скореної території, її право. До британських суддів, що відправляли в Індії правосуддя і слабко знали інду-ське право, були прикріплені освічені індуси — пандити, які надавали їм інформацію з тих чи інших питань. Така практика існувала до 1864 р. До цього часу англійського судді набули досвіду, накопичилося чимало судових прецедентів на місце-вому матеріалі.

У колоніальний період частково був закладений фундамент розвитку «територіального», тобто загальногромадянського, пра-ва, який охоплював своїм впливом як індусів, так і християн, єв-реїв, представників різних релігійних общин. Робилися спроби кодифікації нормативно-правового матеріалу Радою при генерал-губернаторі (створена у 1833 p.). Під керівництвом члена цієї Ради юриста Маколея була розроблена концепція кодифікації: 1) му-сульманського права; 2) індуського права; 3) територіального права — для випадків, коли не застосовується ні мусульманське, ні індуське право. Пропонувалося як основу індуського права прийняти (із деякими змінами) англійське право. Проте принцип кодифікації зустрів опір з боку юристів загального права.

Друга спроба створити проекти територіального права (1853 p.) також не була завершена. Однак були прийняті кодекси і зако-ни, багато з яких зберегли свою дію і натепер. Основні з них — Кримінальний кодекс 1860 p.. Кримінально-процесуальний ко-декс 1861 p., Цивільний процесуальний кодекс 1859 p. (заміне-ний кодексом 1908 p.), закон про цінні папери 1882 p., закон про перехід власності 1882 p. (доповнений у 1929 p.), закон про довірчу власність 1882 р. та ін.

Ці кодекси і закони були нормативно-правовими актами за-гального права, а воно, як відомо, не визнає континентально-європейського поділу права на приватне і публічне, а керується визнанням загального права і права справедливості. Проте сис-тема права Індії не сприйняла англійське розрізнення загально-го права і права справедливості. Не збігаються поняття деяких інститутів права, незважаючи на схожість назв (довірча влас-ність). Застосовується інший режим дії в деяких галузях права (наприклад, речевого) зі збереженням термінології англійського права.

Негативні чинники англійського колоніального впливу на індуське право, які призвели до звуження його сфери і змен-шення сили дії, такі:

1) слабке знання англійськими юристами (в тому числі суд-дями) положень дхарми, викладених у дхармашастрах, наслід-ком чого стало санкціонування ними застарілих або непопуляр-них норм;

2) незнання місцевих звичаїв, знайомство з ними із праць