3) впровадження судового прецеденту і надання йому авто-ритету, до того незнайомого індуській традиції;

4) свідома зміна індуського права з метою ухвалення рішен-ня в англійському дусі, розгляд іншого як неправильного. Так, була введена англійська система доказів до розгляду справ про правопорушення;

5) вживання англійської термінології, малозрозумілої для ін-дуського суспільства.

Новели, перенесені в індуське право із англійської правової системи, відіграли позитивну роль — особливо там, де індуським правом не було досягнуто необхідного вдосконалення норм, де мали місце прогалини в законодавстві, а також там, де існувала багатоманітність місцевих звичаїв, які заважали однаковому ви-рішенню спорів. Так, несплата боргу розглядалася дхармой як гріх, відплата за який наступить у потойбічному світі. У разі непослуху боржника індуське право передбачало лише релігійні санкції. Ця і подібні їй норми потребували нової юридичної ре-гламентації.

Таким чином, за часів колоніального панування Англії бага-то норм та інститутів індуського права були або замінені на нові, або істотно змінені. Проте індуське право не витиснуте цілком, його традиційні норми та інститути продовжують діяти.

Індуське право у правовій системі сучасної Індії

Після проголошення незалежності Індії (1950 p.) виникла необхідність у реформуванні законодавства. Були переглянуті деякі норми, інститути індуського права з метою їх модернізації з урахуванням європейського і насамперед англійського права. Реформи торкнулися сфер регулювання, які перебували у ви-ключному віданні індуського права і здавалися недоторканни-ми, перш за все догматів про касти. Відповідно до індуїзму та індуського права перехід із однієї касти до іншої є неможливим. Кожна каста ізольована від іншої касти своєю так званою «чис-тотою», яку не можна заплямувати позакастовими контактами, особливо з членами нижчих каст. Заборонялися шлюби між чле-нами різних каст.

Наприкінці 40-50-х років XX ст. прийнято низку законів, які багато в чому були соціально-революційними. Вони стали поштовхом для змін у свідомості суспільства. У 1949 p. було ви-дано закон про легітимність індуських шлюбів, незалежно від сповідуваних релігій і належності до різних каст. Конституцією Індії 1950 p. визнано рівноправність каст і юридичну повнопра-вність «недоторканних» (безправних і найпригнобленіших), закріплено рівність осіб, що одружуються. На основі положень цієї Конституції скасовано усі правила, що встановлювали від-повідальність за порушення понять про кастову належність. У 1955 p. законом про шлюб було заборонене багатоженство, було передбачено розлучення. Шлюб став розглядатися як дого-вір. Для майбутніх чоловіків було передбачено згоду на шлюб, встановлено мінімальний шлюбний вік як для чоловіків, так і для жінок, скасовано правило індуського права, за яким шлюб між представниками різних каст вважався недійсним, якщо жін-ка належить до вищої касти або вдова з вищої касти удруге ви-ходить заміж. Діти від такого шлюбу визнавалися законнонародженими.

Істотні зміни у правову систему було внесено законами про неповнолітніх і опікунство, про спадкування, про усиновлення і виплату коштів на утримання членів сім'ї (аліментних зобов'я-зань). У результаті роботи з кодифікації індуського права: 1) зву-зилася сфера дії звичаїв; 2) розширилася сфера чинності закону і судового прецеденту; 3) індуське право перестало бути однако-вим, а дхарма втратила своє традиційне значення зводу правил, покликаних спрямовувати поведінку людей.

На цей час модернізацію законодавства та істотний відхід від дхарми стимулюють керівники держави. Робляться спроби сформувати національну правову систему, що ґрунтується на на-ціонально-територіальному, а не релігійному принципі. Заклада-ються її нові законодавчі основи. Конституція Індії підтверди-ла, що створене раніше право залишається чинним, і орієнту-вала на видання єдиного Цивільного кодексу для всіх громадян Індії (ст. 44). Правда, для цього потрібно зміна чи скасування права «особистого статусу» — найбільш ортодоксальної части-ни індуського права, де вирішальним чинником є належність до певної общини.

У національній правовій системі сучасної Індії рамки вико-ристання традиційного індуського права обмежені:

1) сферою сімейно-шлюбних відносин — народження дітей поза шлюбом, опікунство, усиновлення, шлюб, нерозділена сім'я з двох-трьох поколінь і поділ майна; спадкування майна вмерлого родичами, включаючи неподільне майно;

2) питаннями участі сім'ї та общини в релігійних і добродій-них пожертвуваннях;

3) питаннями суспільного характеру — переважне право на купівлю, клятва, передача майна через заповіт або інший доку-мент тощо;

4) внутрішньокастовими і міжкастовими відносинами (від-лучення від каст та ін.).

Іншими словами, сфери впливу індуського права — спадку-вання, шлюб, касти, релігійні інститути.

Індуське право в Індії відіграє незрівняно меншу роль, ніж мусульманське право в сучасних мусульманських країнах. Воно втратило своє традиційне значення часів британської колоніза-ції, вимушено поступившись місцем англійському загальному праву, яке у модифікованому вигляді продовжує зберігати свої позиції.