Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Види правотворчості громадянського суспільства

Види правотворчості громадянського суспільства за суб'єк-тами:

1. Законотворчість громадянського суспільства (народу) — ре-ферендум. Це засадна конституційно-правова форма прийняття законів громадянським суспільством;

2. Підзаконна правотворчість:

а) органів місцевого самоврядування (представницьких орга-нів — рад народних депутатів, виконавчих органів і виборних посадових осіб);

б) громадських організацій (партій, профспілок та і їх посадо-вих осіб);

в) комерційних організацій (акціонерних товариств відкритого і закритого типу та ін., їх посадових осіб);

г) трудових колективів (колективні договори й угоди). Визнання безпосередньої правотворчості громадянського сус-пільства (народу) як самостійного виду правотворчості є умов-ним, оскільки референдум (народне голосування) — лише за-ключний етап правотворчості, на якому відбувається затверджен-ня нормативно-правового акта. Процес його прийняття (обговорення, доробки тощо) здійснюється, як правило, у пред-ставницькому державному органі. Громадянам на референдумі пропонується лише сказати: «так» чи «ні». Водночас завдяки ре-ферендуму громадянське суспільство виступає самостійним су-б'єктом правотворчості, надає законопроекту сили закону, який за своєю юридичною чинністю не поступається законам держа-ви. Таким чином, у правотворчості виражається державна воля народу. Факт участі громадян у референдумі є підставою для розгляду останнього як особливого демократичного виду право-творчості громадянського суспільства.

Рішення, ухвалені всеукраїнським референдумом (конституційним і законодавчим), мають найвищу юридичну чинність і не потребують будь-якого затвердження. Вони служать правовою підставою правотворчої та правозастосовної діяльності державних органів (про референдуми див. главу «Загальне вчення про демократію»).

Правотворчість органів місцевого самоврядування примикає до правотворчості державних органів і водночас утворює особли-вий, відокремлений від держави вид правотворчої діяльності. Право створювати і приймати нормативно-правові акти (рішен-ня) надається представницьким органам місцевого самовряду-вання і посадовим особам муніципальних утворень міста, сели-ща, села. Органи місцевого самоврядування (наприклад, Ради народних депутатів районів у містах) утворюються населенням для вирішення завдань місцевого значення, їх рішення діють у суворо визначених територіальних рамках.

Нормотворчість громадських об'єднань (організацій) виража-ється у розробці та прийнятті статутів, у яких визначаються пра-ва і обов'язки об'єднання або організації, порядок їхньої діяль-ності, реорганізації та ліквідації. Нормативні акти видаються також їх керівниками. Такі нормативні рішення мають силу остільки, оскільки відповідають чинним нормативно-правовим актам, виданим державою, і приймаються в межах повноважень фундаторів і керівництва об'єднання. На відміну від правотворчих функцій державних органів, нормотворча діяльність громад-ських організацій, як правило, виключає самостійне прийняття ними норм права.

Нормотворчість комерційних корпорацій полягає у виданні корпоративних норм, спрямованих на регулювання питань жит-тя колективу (як використовувати отриманий підприємством прибуток, у якому порядку провадити розрахунки з контраген-тами та ін.) і на деталізацію, конкретизацію законодавчих роз-поряджень (наприклад, інструкція про порядок провадження претензійної та позовної роботи — корпоративний акт, який регулює порядок пред'явлення претензій на конкретному під-приємстві та який деталізує і конкретизує законодавчі положен-ня). Нормотворчість корпорацій виражається в статутах підпри-ємств, які є актами фундаторського характеру, а також у поло-женнях, правилах, посадових інструкціях та ін.

Нормотворчість трудових колективів (державних і комерцій-них підприємств, установ, організацій) спрямована на розвиток норм трудового права, які поширюють свою дію лише на відно-сини одного підприємства, установи або організації, де їх прий-нято. Правотворчість трудових колективів виступає, як правило, у вигляді нормативних угод, що містять обов'язкові до виконан-ня правові розпорядження. Такою нормативною угодою є коле-ктивний договір — консолідований акт у галузі праці.

Колективний договір — правовий акт, що регулює трудові, соціально-економічні та виробничі відносини між роботодав-цем і трудовим колективом на підприємстві, в установі, органі-зації. Він укладається —

з одного боку — трудовим колективом в особі однієї або кіль-кох профспілок, інших уповноважених трудовим колективом представницьких органів;

з іншого боку — роботодавцем безпосередньо або уповнова-женими ним представниками.

Колективний договір укладається на підприємствах, в їх струк-турних одиницях, наділених правами юридичної особи, неза-лежно від форми власності, відомчої приналежності та кількості робітників; поширюється на всіх робітників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковим як для керів-ництва (власника), так і для робітників. Він підлягає обов'язко-вому обговоренню і схваленню трудовим колективом на загаль-них зборах (конференціях) робітників даного підприємства, уста-нови, організації.

У колективному договорі можна передбачити додаткові по-рівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги, як-от: форма, система і розмір заробітної пла-ти, умови і охорона праці робітників, добровільне й обов'язкове медичне і соціальне страхування, робочий час і час відпочинку та ін.

Завдяки колективним договорам і угодам членам громадян-ського суспільства, роботодавцям і робітникам надається мож-ливість самостійно встановлювати права і обов'язки, обмежува-ти втручання держави у сферу, що становить приватний інтерес. Проте держава не усувається повністю із цієї сфери і має право застосовувати примусові заходи до осіб, що не виконують своїх зобов'язань за колективними договорами і угодами.

Судова правотворчість — особливий вид правотворчості

Не можна обминути мовчанкою точку зору деяких учених проте, що особливим видом правотворчості є судова правотворчість. У романс-германській сім'ї правових систем діяльність верховних судів має конкретизуючий, а не правотворчий харак-тер: вони виносять провідні роз'яснення щодо правильного за-стосування вже чинних правових норм і не містять нових норм права. Відповідно до ст. 40 Закону України «Про судоустрій» провідні роз'яснення Пленуму Верховного Суду є обов'язкови-ми для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують закон. Офіційно такі роз'яснення не мають нормативно-право-вого характеру і не визнаються джерелом права. Суд — правозастосовний, а не правотворчий орган.

Водночас слід визнати, що у певних ситуаціях у країнах ро-манс-германської правової системи судді «черпали» право без-посередньо з життя, і навіть конкурували в цьому із законодав-цем. Не виділяючи судової правотворчості як особливий вид правотворчості в


Сторінки: 1 2 3