3. Функція заповнення прогалин у праві, тобто усунення пов-ної або часткової відсутності в чинних нормативних актах необ-хідних юридичних норм.

Зрозуміло, можна використовувати аналогію закону, тобто вирішення справи або окремого питання на підставі закону, який регулює подібні відносини; або аналогію права, тобто вирішення справи або окремого юридичного питання на підставі загальних начал і значення законодавства (див. § «Прогалини у праві»).

Проте аналогія не заповнює прогалину. Заповнити прогалину можна лише шляхом правотворчості.

Як відшукується прогалина? Під час застосування норм права—у суді тощо. Для знаходження прогалин узагальнюється судова і адміністративна практика. Вироблене за допомогою ана-логії вирішення юридичної справи не повинно суперечити роз-порядженням чинного законодавства. Воно може стати під-ставою для удосконалення законодавства;

4. Функція упорядкування нормативно-правового матеріалу (ко-дифікаційна або систематизаційна Правотворчість). Організацій-ною формою цієї функції є кодификація законодавства, що припускає обгрунтоване його відновлення.

Стадії правотворчого процесу

Не слід ототожнювати правотворчий і законодавчий проце-си. Законодавчий процес — важлива складова частина правотворчого процесу, яка має складний характер.

Правотворчий процес — система взаємозалежних процедур (стадій) при ухваленні, зміні як законів, так і підзаконних актів. Стадії правотворчого процесу, у свою чергу, можуть бути розби-ті на ряд етапів.

Кожний вид нормативно-правових актів пов'язаний із компе-тенцією державних органів певного рівня, атому підготовка, роз-гляд і ухвалення кожного виду актів в ієрархії актів мають специ-фічні ознаки. Ступінь складності правотворчого процесу визна-чається тим, які нормативно-правові акти ухвалюються — закони Верховної Ради, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, рішення органів місцевого самоврядування та ін.

В юридичній літературі є кілька підходів до розуміння систе-ми стадій, на які поділяється правотворчий процес. Усі вони заслуговують на увагу, оскільки автори використовують різні критерії їх виділення.

Пропонуємо класифікацію стадій правотворчості в узагаль-неному вигляді (включаючи законодавчий процес і процес ухва-лення підзаконних актів).

Класифікація стадій правотворчості подається на тлі процесу правотворення. Спочатку зауважимо, що стадії правотворчості можуть збігатися зі стадіями правотворення, однак процес пра-вотворення не вичерпується процесом правотворчості.

Стадії правотворення і правотворчого процесу:

1. Передпроектна стадія—

формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи норм права — відбувається на рівні пра-восвідомості в результаті виявлення волі народу (колективу), об'єктивно зумовленої потребами його соціального життя;—

правотворча ініціатива (фр. initiative — почин) — обгрун-тування юридичної значущості правової регламентації — видан-ня нормативно-правового акта.

Цей етап правотворення характеризується дією об'єктивних чинників і становить підготовчу стадію правотворчості;

2. Проектна стадія—

ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно-пра-вового акта;—

розробка концепції проекту нормативно-правового акта і підготовка його тексту (або доробка проекту, внесеного в по-рядку правотворчої ініціативи), тобто юридичне формулювання волі народу (колективу) у вигляді норм права.

Проекти указів Президента, постанов уряду зазвичай готу-ються відповідними міністерствами і відомствами або на підста-ві плану попередніх робіт, або за разовим дорученням Президента, керівництва уряду. Такі проекти можуть бути підготовлені в апа-раті Президента і уряду.

Щоб забезпечити кваліфіковане складання проекту, перед-бачається участь спеціалістів у відповідно до відомчого (галузе-вого) принципу, згідно з яким складання початкових проектів здійснюється тими органами і організаціями, профілю діяльно-сті яких вони відповідають.

До підготовки проектів нормативно-правових актів (головним чином, законів) залучаються партії, профспілки та інші громад-ські об'єднання;—

попередній розгляд проекту нормативно-правового акта правотворчим органом. До розгляду проекту зазвичай залучаються зацікавлені державні органи, організації, громадськість. Форми обговорення різні: парламентські читання, наради за участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств, резензування науково-дослідними інститутами та ін. Після ура-хування пропозицій і зауважень проект остаточно відпрацьову-ється і редагується;—

обговорення проекту нормативно-правового акта і узгоджен-ня його тексту з зацікавленими особами. Найважливіші законо-проекти можуть бути винесені на всенародне обговорення.

Цей етап правотворення становить початкову стадію право-творчості;

3. Стадія прийняття проекту нормативно-правового акта вла-стива колегіальному правотворчому органу — офіційне прийняття проекту після його обговорення. Колегіальні правотворчі орга-ни (уряд, державні комітети та ін.) приймають нормативні акти простою більшістю голосів. Президент держави, міністри та інші органи одноособового керівництва затверджують свої акти (ука-зи, накази, інструкції тощо) у персональному порядку. В Украї-ні низка указів Президента потребує контрасигнації.

Цей етап правотворення характеризується активністю: всту-пає вдію суб'єктивний чинник і здійснюється власне «творчість права».

4. Засвідчувальна стадія—

підписання нормативно-правового документа;—

надання йому реєстраційного коду після включення до Єди-ного реєстру нормативних актів України;

5. Інформаційна стадія—

офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акта в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців.

Цей завершальний етап правотворення, який також має ак-тивний характер, є заключною стадією правотворчості.

Види і форми правотворчості держави

Правотворчість здійснюється двома соціальними інститутами:*

державою в особі державних органів та їх посадових осіб;*

громадянським суспільством і його окремими суб'єктами.

Види правотворчості як громадянського суспільства, так і держави можна класифікувати за різними критеріями. Основ-ний вид правотворчості — правотворчість державних органів і посадових осіб.

Види правотворчості держави за юридичною чинністю актів:

1. Законодавча діяльність, тобто діяльність, пов'язана з підго-товкою і прийняттям законодавчих актів (законотворчість).

У правотворчості України головну роль відіграє законодав-чий орган держави — Верховна Рада. Вона має монопольну за-конотворчу компетенцію, тобто виключне право на прийняття законів і коло повноважень щодо їх прийняття, передбачені Конституцією та іншими законами, її законотворчість — прові-дна частина правотворчості і основної конституційно-правової форми прийняття законів державою;

2. Підзаконна правотворча діяльність, тобто діяльність, пов'я-зана з підготовкою і прийняттям підзаконних актів (підзаконна правотворчість).

Правотворчість інших державних органів України (правотворчістю займаються практично всі державні органи) здійснюється на підставі і відповідно до чинних законів, прийнятих Верхов-ною Радою.

Нагадаємо, що юридична чинність прийнятих державними органами нормативно-правових актів залежить від рівня