Види нормативно-правових актів за сферою дії:*

загальні;*

спеціальні;*

локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:*

акти встановлення норм права;*

акти заміни норм права;*

акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:*

цивільні;*

кримінальні;*

адміністративні;*

кримінально-процесуальні;*

адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс. Кримі-нальний кодекс. Адміністративний кодекс. Кримінально-проце-суальний кодекс. Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).

Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:

Верховна Рада України — закони і постанови,

Верховна Рада Автономної Республіки Крим — постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) / рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);

Президент України — укази (нормативні та ненормативні) розпорядження;

Кабінет Міністрів України — постанови І розпорядження;

керівники міністерств і відомств — нормативні накази, ін-струкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим — постанови, рішення і розпорядження;

голови місцевих (обласних і районних) державних адмініст-рацій — розпорядження;

місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети — рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і від-ділень — нормативні накази;

адміністрація державних підприємств, установ, організацій — нормативні накази, статути, положення та інструкції.

Поняття і ознаки закону

Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.

Закон — нормативно-правовий акт представницького вищо-го органу державної влади (або громадянського суспільства /без-посередньо народу/), який регулює найважливіші питання сус-пільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої за-конодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юри-дичної чинності означає таке:—

закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;—

усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» зако-ном, є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не супере-чать їм.

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпо-середньо народу) (референдум);

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на від-міну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затверд-ження;

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої про-цедури. яка зветься законодавчим процесом.

Законодавчий процес

Законодавчий процес — це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.

Відразу ж застережимо, що законодавчий процес як юридич-не поняття слід відмежовувати від законотворчості як загально-соціального явища. Законодавчий процес, як і будь-який юридич-ний процес, має два значення: (1) порядок діяльності, спрямо-ваної на створення закону; (2) сама ця діяльність.

Законотворчість — ширше поняття: воно не вичерпується власне створенням законів, а охоплює і діяльність, пов'язану зі створенням закону, і оцінку його ефективності, і можливе пода-льше коригування (зміна, доповнення).

Формування юридичного мотиву (державної волі) про необхід-ність регулювання правовими нормами певної групи, роду або виду суспільних відносин у результаті аналізу фактичного стану політики, економіки, соціальної сфери — це стадія, скоріше, законотворчості, ніж законодавчого процесу. Органи, організа-ції, особи, що займаються виявленням потреби в законодавчому врегулюванні, не завжди можуть бути учасниками правовідно-син, які складають юридичний процес. Та й законодавчий про-цес проходить у формах, які суворо встановлені законами або парламентськими регламентами, тоді як потреба в тій чи іншій законотворчості встановлюється у різні способи, використову-вані в юридичній, політичній, соціологічній та інших науках.

Законодавчий процес має низку стадій:

І. Передпроектна стадія.

I. Законодавча ініціатива — внесення проекту закону в офі-ційному порядку до законодавчого органу певними органами й особами. Це власне стадія законодавчого процесу. Відповідно до Конституції України, право законодавчої ініціативи в парла-менті належить Президенту, народним депутатам, Кабінету Мі-ністрів, Національному банку. Президент має право вносити законопроект позачергово.

Проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обгрунтування необхідності їх розробки або ухва-лення.

II. Проектна стадія.

2. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включен-ня відповідної пропозиції до плану законопроектних робіт.

3. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікавлених гро-мадських організацій, вчених-юристів та ін. Початкова розроб-ка проекту провадиться фахівцями за конкурсом, дорученням або договором.

4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залу-ченням зацікавлених організацій, дороблення і редагування про-екту.

5. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд поправок: виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього читання; роз-гляд альтернативних проектів. У необхідних випадках — вине-сення проекту: а) на обговорення широкого кола кваліфікова-них спеціалістів шляхом проведення парламентських слухань, конференцій, «круглих столів» та ін.; б) на всенародне обгово-рення.

III. Стадія ухвалення законопроекту.

6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Укра-їні звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні — 2/3 від