Правовий статус особи

Правовий статус особи — це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов’язків відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто, як такий, що має правосуб'єктність) координує свою поведінку в суспільстві.

Терміни “особа”, «людина», «громадянин» вживаються конституцією і законодавством. У соціальному плані вони означають членів суспільства. У політичному плані відповідно до конституції особа виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадянин, біженець або змушений переселенець. Під правовим становищем особи розуміється юридичний статус громадянина. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина - самостійні категорії однак, зважаючи на те що вони формуються на основі правового становища громадянина певної держави, доцільно говорити про правове становище особи в цілому. Поняття “правовий статус особи” і “правове становище особи” є рівнозначними.

Правове становище людини і громадянина, як у цілому, та. і окремо, обумовлюється особливостями соціального статусу, ще існує в даний період розвитку суспільства і держави. Соціальний статус особи залежить від сутності соціального укладу, і умовах якого він складається і функціонує. На нього впливає безліч факторів. Основними з них є праця і власність як основа формування громадянського суспільства. У перспективі праця (що створює для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя) і власність (що розвивається і примножується в різнома-нітних формах і видах) визначатимуть місце і роль людини в суспільстві, її соціальний і юридичний статус.

Правовий статус особи відображає юридичне закріплення до-сягнутого суспільством обсягу свободи особи. Він ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в підвалинах якого лежать такі ідеї.

1. Усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчу-жувати їх природні права. Забезпечення і охорона цих прав є головним обов'язком держави.

2. Свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі.

3. Межі свободи можуть визначатися законом, який відпові-дає праву, а право є мірою свободи.

4. Обмеження прав є можливим виключно з метою сприян-ня досягненню загального добробуту в демократичному сус-пільстві.

Особа перетворюється на суб'єкта права не автоматично. Вона визнається такою законами держави і насамперед її конституці-єю. Для успішного реформування суспільства і держави в демо-кратичному напрямку необхідно, щоб правовий статус особи був юридичне чітким, вбирав у себе загальнолюдські досягнення в галузі прав людини.

У трактуванні правового статусу особи серед вчених немає єдності. Нерідко до його структури вводяться, крім прав, свобод, обов'язків, ще й громадянство, законні інтереси, гарантії. Зазначені категорії є або передумовами правового статусу, або його умовами, супроводжують його, примикають до нього, але не складають його структуру.

Відомо, що інтерес передує правам і обов'язкам незалежно від того, чи знаходить він пряме закріплення в законодавстві, чи просто підлягає правовому захисту з боку держави. Як категорія позаправова або «доправова» інтерес закріплюється не тільки в конкретних правових розпорядженнях, а й у принципах права. Він сприяє формуванню правової настанови особи. Можливо виділення законного інтересу як елемента структури соціально-го, а не правового статусу.

Громадянство як певний політико-юридичний стан є переду-мовою набуття індивідом правового статусу громадянина конк-ретної держави в повному обсязі. Воно визначає формування правового становище особи і особливостей конституційних ос-нов її статусу.

Гарантії реалізації прав і обов'язків істотно впливають на зміст і соціальне значення правового статусу особи. Без створення державою умов для здійснення прав, свобод, обов'язків вони залишаться «заявами про наміри». Однак загальносоціальні (еко-номічні, політичні, ідеологічні та ін.) і спеціально-соціальні (юри-дичні) гарантії є факторами реалізації правового статусу особи, а не елементами структури його системи.

Існують різні підходи до питання про співвідношення правосуб'єктності і правового статусу, одні вчені вважають правосуб'єкт-ність передумовою правового статусу, другі схильні включати її в правовий статус як структурний елемент, треті називають пра-восуб'єктність більш об'ємною категорією, яка вбирає в себе правовий статус.

Правосуб'єктність (праводієздатність) належить до умов на-буття правового статусу, тому що вона полягає в здатності особи мати права, виконувати обов'язки, нести відповідальність. Од-нак цим її призначення не вичерпується. Без правосуб'єктності неможливо визначити правовий статус фізичної і юридичної особи: спеціальна правосуб'єктність впливає на спеціальний ста-тус, а індивідуальна правосуб'єктність значною мірою характе-ризує індивідуальний статус. Правосуб'єктність сприяє встанов-ленню відмінності правового статусу від інших соціальних ста-тусів особи — економічного, політичного, етнічного та ін.

Термін «правосуб'єктність» застосовується до суб'єктів пра-ва — учасників правовідносин. Термін «правовий статус» вжи-вається для характеристики правового становища особи в ціло-му. Припускаючи наявність правосуб'єктності, правовий статус особи є свого роду інструментом, який систематизує норми про суб'єкта права (його права, свободи, обов'язки, відповідальність) і приводить їх у стійкий стан. Тому правосуб'єктність як важли-вий «опорний» інститут (фундамент) набуття правового статусу фізичною або юридичною особою може бути включена до скла-ду правового статусу.

Правовий статус громадянина, іноземця чи особи без грома-дянства безпосередньо виражає його правосуб'єктність, котру, як записано в Загальній декларації прав людини ООН, зобов'я-зані визнавати всі держави. Він містить у собі основні невідчужувані права людини, як правило, закріплені в конституції де-мократичної держави (див. про правосуб'єктність у главі 18 «Пра-вовідносини. Юридичні факти»).

Юридична відповідальність також є елементом правового ста-тусу, що особливо виявляється при аналізі спеціального статусу посадової особи. Вторинність юридичної відповідальності стосо-вно суб'єктивного юридичного обов'язку не виключає необхідно-сті розглядати її як структурний елемент правового статусу.

Структура правового статусу особи може бути представлена у вигляді таких елементів:

- правосуб'єктність;

- права;

- свободи;

- обов'язки;

- відповідальність (має вторинний характер — реалізується в результаті вчиненого правопорушення або в зв'язку з