Правовий статус мають будь-яка особа, відокремлені групи осіб, а також сукупність всіх осіб у суспільстві в цілому — грома-дянське суспільство (народ) (див. § «Правовий статус народу (громадянського суспільства)».

Види правових статусів особи:

загальний | спеціальний | індивідуальний

Загальний—

статус особи як громадянина держави закріплений у кон-ституції і конституційних законах. Він є загальним, узагальне-ним і однаковим для всіх незалежно від національності, релі-гійних переконань, соціального стану; характеризується ста-більністю і визначеністю; передбачає рівність прав і обов'язків громадян, рівність їх перед законом; є засадничим для всіх ін-ших; є основою для набуття конкретних суб'єктивних прав, покладення обов'язків і несення відповідальності

спеціальний––

статус особи як представника тієї чи іншої соціальної гру-пи, відокремленої за певним юридико-значущим началом (ро-дом діяльності, віком та ін.), який наділений відповідно до за-конів та інших нормативних актів спеціальними, додатковими, правами і обов'язками, обумовлений особливостями станови-ща особи і потребами її функціональної спеціальної активності (студент, пенсіонер, військовослужбовець, посадова особа та ін.); є загальним для певного кола осіб. Спеціальний статус доповнює (статус депутата) або обмежує (статус рецидивіста) загальний правовий статус, тобто коректує його. На відміну від загального статусу, який є постійним, спеціальний статус має минущий характер

Індивідуальний—

статус особи як індивідуума, який становить персоніфі ковані права і обов'язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здо-ров'я, релігійні переконання тощо), відрізняється рухливістю змінюється відповідно до тих змін, що відбуваються в житті людини

Виходить свого роду «мотрійка», яка складається із трьох в статусів у одного суб'єкта права. Вони нашаровуються оди і одного і на практиці нероздільні. В основі всіх статусів знаходиться статус людини (відповідно до міжнародних прав людини). Загальний правовий статус у всіх громадян — один, соціальних статусів (різноманітних) — багато, індивідуальних стільки, скільки осіб проживає в державі.

Правове становище конкретної фізичної особи може розгля-датися як сума загального, спеціального та індивідуального ста-тусів, співвідношення яких варіюється залежно від конкретних ситуацій.

Слід зазначити, що спеціальні статуси, які конкретизують загальний правовий статус на рівні окремих соціальних груп, відрізняються різноманітнішою галузевою гамою, ніж загальний статус, який визначається конституцією.

Спеціальні статуси можуть міститися в рамках однієї галузі права (наприклад, державно-правовий статус депутата, цивіль-но-правовий статус підприємця, трудовий статус пенсіонера, процесуально-правові статуси експерта-криміналіста, обвинува-ченого та ін.) або мати комплексний характер (статус посадової особи, неповнолітнього, військовослужбовця та ін.).

Відмежування спеціального статусу однієї особи від усіх ін-ших осіб здійснюється у площині її правосуб'єктності, головним чином дієздатності, оскільки правоздатність є однаковою і рів-ною для всіх. Так, право на заняття підприємницькою діяльніс-тю і на створення акціонерного товариства — елемент правозда-тності кожного, однак реалізувати його може лише особа, яка належить до соціальної групи підприємців. Тут виявляється спе-цифічна дієздатність, яка може бути як внутрішньогалузевою (у такому разі вона виступає особливим видом галузевої дієздатно-сті), так і міжгалузевою. Вона впливає на співвідношення спеці-ального статусу з галуззю права, тому що служить визначальною передумовою його виникнення.

Види правових статусів особи за суб'єктами:*

статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських грома-дян, що перебувають за кордоном;*

статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.)1*

статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на обо") і ронних об'єктах, секретних виробництвах) та ін.

Правовий статус народу

Народ як соціальна спільнота є суб'єктом права. Його право-вий статус (права, свободи, обов'язки) закріплюється в нормах міжнародного права і у конституції (наприклад, право народу на самовизначення, заборона геноциду — у міжнародному праві;

права народу та їх гарантії — у конституції).

Як суб'єкт права народ має загальний і конкретний статуси.

Загальний статус визначається тим, що народ визнається джерелом державної влади, має суверенітет усередині країни і на міжнародній арені. Ніхто не може привласнювати собі владу в державі, бо вона належить народу.

Конкретний статус пов'язаний із вступом народу в конкрет-ні відносини, пов'язані з виборами державних органів через свій виборчий корпус, участю народу в референдумі, виробленням і формулюванням загальної волі, вираженням її на загальних схо-дах. У Конституції України відзначається: «Народне волевияв-лення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії». Наприклад, вибори прези-дента — це конкретні правовідносини, які виникають між наро-дом (через виборчий корпус) і кандидатами у президенти. Вони короткочасні, оскільки вибори проводяться відповідно до норм права, які визначають час і порядок їх проведення.

Говорячи про народ як суб'єкт права, слід зважити на те, що ступінь персоніфікації, організованості народу не дозволяє вважа-ти його безпосереднім суб'єктом юридичних відносин, оскільки у більшості випадків він діє через державу, державні утворення, громадські організації (партії, профспілки) тощо.

Правовий статус держави

Ще римські юристи вважали, що держава — це суб'єкт особ-ливого роду. На відміну від суб'єктів права — фізичних осіб — держава не має ні правоздатності, ні дієздатності. Будучи особ-ливим колективним суб'єктом правовідносин, держава не має спеціальної компетенції. Вона встановлює і формулює завдан-ня, принципи, цілі власної діяльності, права і обов'язки грома-дян та інших суб'єктів. Поняття правосуб'єктності до неї не за-стосовується, оскільки держава як суверенна організація корис-тується правом самостійно визначати для себе коло обов'язків і предмет відання. Держава не є й звичайним видом юридичної особи.

Держава — суверенна особа, що офіційно представляє сус-пільство як усередині країни, так і за кордоном, у взаєминах з іншими державами. Тому правовий статус держави реалізується двома системами:

- системою внутрішньодержавного права;

- системою міжнародного права.

Держава має