Компетенція державного органу як вираз його спеціальної правосуб'єктності

У кожної юридичної особи є два блоки компетенції. Перший блок складає її правосуб'єктність як юридичної осо-би — некомерційної або комерційної (визначається в момент створення і реєстрації; у комерційної організації вона може бути змінена протягом діяльності: а) добровільно за її рішенням; б) примусово за рішенням уповноваженого державного органу).

Другий блок — спеціальна компетенція (лат. competentia — здатність, відання, належність за правом), яка полягає у праві в певних межах провадити професійну діяльність.

Наприклад, обсяг спеціальної компетенції комерційного банку визначається у два способи:

через перелічення в законі банківських операцій, які банки можуть здійснювати, і встановлення заборон для діяльності банків;

через видання ліцензії на банківську діяльність конкретному банку.

Спеціальна компетенція комерційної організації виражаєть-ся у праві провадити професійну підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку.

Інша справа — компетенція державного органу: в ній вияв-ляється спеціальна правосуб'єктність державного органу як ко-лективного суб'єкта правовідносин. Встановлюючи компетен-цію кожного із органів, держава здійснює не тільки «поділ пра-ці» між ними, а й поділ державно-владних повноважень.

Компетенція державного органу (уряду, міністерства, парла-менту, органів суду, міліції, прокуратури та ін.) — це закріплена законом (або іншим нормативним актом) сукупність його влад-них повноважень (прав і обов'язків), юридичної відповідально-сті і предмета відання.

Компетенцію державного органу можна зобразити за такою схемою:

Владні повноваження | Предмет відання | Юридична відповідальність

а) юридичні права для здійснення державних функцій (щодо об'єктів управління);

б) юридичні обов'язки, що на нього покладаються (перед державою); Тут права — можливості щодо виконання покладених функцій — збігаються з обов'язками - необхідністю (повинністю) стосовно держави і зливаються в єдину правову категорію повноважень | - головний напрямок діяльності, тобто основне функціональне призначення (наприклад, у міліції - безліч прав і обов'язків, а предмет відання — охорона громадського порядку) | - настає за результатами роботи, за неналежне виконання повноважень або перевищення їх обсягу; разом з повноваженнями юридична відповідальність є елементом спеціального правового статусу державного службовця, зокрема посадової особи

Юридичні повноваження (правообов'язкн) державного органу або його посадової особи — вид і захід владного впливу на учас-ника правових відносин з метою реалізації припису правової норми, досягнення певного соціально-корисного результату. Цей вплив спрямований на задоволення домагань уповноваженого суб'єкта або на винну особу.

Юридичні повноваження не можуть бути представлені як одне лише право або один лише обов'язок. З одного боку, при здійсненні повноважень державним органом і посадовими особами центр ваги у співвідношенні прав і обов'язків припадає на обов'язки, оскільки за їх невиконання настає притягнення до юридичної відповідальності. З іншого боку, державний орган і посадові осо-би мають право вимагати відповідної поведінки від інших орга-нів і осіб, а також їх невтручання в сферу своєї компетенції, встановлену державою. Тому юридичні повноваження постають як певні правообов'язки (поєднання прав і обов'язків) — покла-дені обов'язки виконуються через користування наділеними правами. При формулюванні повноважень законодавець в од-них випадках може перенести центр ваги лише на права, в ін-ших — лише на обов'язки.

Владні повноваження державного органу виражаються, напри-клад, у праві видавати правові акти — нормативні та індивідуаль-ні, підписувати цивільно-правові договори, у можливості забезпе-чувати виконання і додержання правових актів примусовими засо-бами (див. § «Державна служба...» глави «Механізм і апарат держави»).

У правовій державі кожний державний орган і його посадові особи мають компетенцію, яка визначається в нормативно-пра-вових актах, і зобов'язані діяти в її межах. Так, компетенція гла-ви держави, вищих органів влади і управління визначається кон-ституцією, а інших державних органів — законами і положення-ми про ці органи.

Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення і обсяг компетенції залежать від того, до якої ланки державного апарату належить державний орган — законодавчої, виконавчої, судової влади або органів прокуратури та ін.

На відміну від індивідуальних суб'єктів правовий статус ко-лективних суб'єктів — державних органів як суб'єктів правовід-носин обмежується тими цілями і завданнями, заради яких вони створюються.

Специфіка виконання повноважень державними органами полягає в тому, що вони діють у підсистемі публічного права (конституційне, адміністративне право), для якого характерним є імперативний метод — юридичної субординації і підпорядкова-ності. З одного боку, це питання компетенції державних органів і посадових осіб, які мають правомочності на видання в одно-стороньому порядку індивідуального розпорядження з визначен-ням прав і обов'язків підпорядкованих і підзвітних осіб; а з іншого боку — питання пасивної правосуб'єктності підпорядкованих і підзвітних осіб, їх обов'язків і відповідальності. Воля підлеглих не є визначальною для індивідуального акта, що видається.

Об'єкти правовідносин

Об'єкти правовідносин — це матеріальні і нематеріальні бла-га, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійс-нюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки.

Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:

1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо. Речі — предмети природи в їх природному стані, а також створе-ні в процесі трудової діяльності. До них належать засоби вироб-ництва, предмети споживання. Цінності — гроші, акції, векселі, облігації, цінні документи (диплом, атестат). Купівля-продаж продуктів, промислових товарів, міна, дарування, спадкування — це лише деякі правовідносини, де об'єктом є предмети мате-ріального світу;

2) послуги виробничого і невиробничого характеру — виконан-ня роботи, обумовленої договором або контрактом, наприклад, договір перевезення, підряд на капітальне будівництво, вико-нання пісні на святковому концерті та ін.;

3) продукти духовної та інтелектуальної творчості — твори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, комп'ютер-ні програми та інші результати інтелектуальної