Однією з характеристик суспільства є правопорушність Якщо правопорушення — це соціальне значущий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біоло-гічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопоруш-ність — соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхи-лень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціаль-ного розвитку, пов'язаного з ним прогресу або регресу вироб-ництва і обумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (розузгод-ження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існую-чий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловжи-ває владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують не-легальні можливості, коли продаж власної робочої сили не до-зволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність в її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання правопорушності в необхідних рамках є юридична відповідаль-ність

Зловживання правом

Зловживання правом — це особливий вид правової поведін-ки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недо-зволений спосіб, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.

Можна назвати два види зловживання правом:

такі, що не характеризуються явною протиправністю | такі, що характеризуються явною протиправністю, тобто такі, що належать

до розряду правопорушень

- виражається в соціально шкідливій поведінці уповнова-женої особи, яка спирається на належне їй суб'єктивне право | - виражається у виході особи за межі встановленого законом обсягу суб'єктивного права, що спричиняє перекручення призначення права

Без суб'єктивного права особа не може зловживати їм. Будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки воно є мірою можли-вої поведінки правомочної особи у правовідносинах. Зловжи-вання правом, як правило, — це використання суб'єктивного права з порушенням меж його дії. Вихід за встановлені законом межі дії суб'єктивного права спричиняє певні юридичні наслід-ки, але лише у разі встановлення його компетентними право-охоронними органами.

Зловживання правом є ненормальним (марним, незвичай-ним, шкідливим, аморальним) здійсненням права, що виража-ється в недозволених конкретних діях, які завдають шкоди ін-шій особі або загрожують чужому праву. Наприклад, зловжи-ванням правом є свідомі дії громадянина, якому належить будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршен-ня житлових умов, з метою виселення наймача. Або інший при-клад: член сім'ї наймача жилого приміщення без будь-яких при-чин не дає згоди на обмін. Зловживаючи своїм правом, він об-межує права інших членів сім'ї.

Зловживанням правом є удавані (мнимі) угоди, фіктивні шлюби, зокрема реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю, а з метою незаконного придбання жилої площі та ін. У наші дні нерідка держава провокує громадян на зловживання правом. Наприклад, несвоєчасна виплата заробітної плати громадянам з боку держави як носія владних повноважень спричиняє зловжи-вання правом громадянами в їх трудових, розрахунково-кредит-них, податкових відносинах з державою. Але навіть у цьому разі зловживання правом недопустимо, оскільки, як бумеранг, воно «обрушується» на державу і завдає шкоди всьому суспільству і конкретному громадянину, в тому числі тому, хто зловживає правом.

Ознаки зловживання правом такі:

1) наявність в особи суб'єктивного права;

2) діяльність, спрямована на здійснення цього права;

3) використання цього права не за його соціальним призна-ченням, а з заподіянням шкоди суспільним або особистим інте-ресам;

4) відсутність порушення конкретних юридичних заборон (тобто їх додержання) або невиконання обов'язків (тобто їх ви-конання):

5) встановлення факту зловживання правом компетентними правозастосовними органами;

6) настання юридичних наслідків.

Стримування зловживання правом — це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству і особі.

Протиправність поведінки як юридична ознака правопору-шення при зловживанні правом явно не виражена. Тому деякі вчені не схильні кваліфікувати зловживання правом як право-порушення. Разом з тим його не можна вважати і правомірною поведінкою, оскільки остання є соціально корисною. Врешті-решт, зловживання правом — це феномен або правової поведінки (тут критерієм оцінки є літера закону) або протиправної поведін-ки (тут критерієм оцінки є дух права).

Протиправність поведінки при зловживанні правом полягає в суперечності не стільки закону, скільки правам та інтересам правопорушника. Зловживання правом слід віднести до правової поведінки, яка може набути неправомірного характеру, стати правопорушенням, але не завжди ним стає.

У разі встановлення факту зловживання правом воно не за-хищається і не охороняється. Юридичні наслідки зловживання правом не традиційні: тут відсутня юридична відповідальність, характерна для правопорушення.

Залежно від обставин конкретної справи настають такі нас-лідки зловживання правом: визнання їх недійсними (його нас-лідків), заборона дій, припинення здійснення суб'єктивного права без його позбавлення тощо. Запобігання і припинення зловжи-вання правом входить до компетенції всіх державних органів.

Принцип заборони зловживання правом набув спеціального законодавчого закріплення у деяких країнах (наприклад, у Ро-сії), хоча в законодавчих актах ще відсутнє поняття «зловживан-ня правом», не названі його ознаки. Лише у виняткових випад-ках — за наявності великого ступеня суспільної небезпечності зловживання правом — законодавець визначає його як право-порушення, встановлюючи заборонну норму і забезпечуючи її юридичною санкцією.