Отже, від поведінкового елемента правосвідомості залежить ступінь її якісного стану (правомірна поведінка, правова актив-ність, правове порушення та ін.).

Правова поведінка

мотиви правової поведінки—

всебічне осмислення ситуа-ції, невидимий процес розще-плення свідомості на правомір-ну і протиправну | правові настанови—

відображають готовність до певної правової поведінки в ре-зультаті оцінки правових явищ, впливають на всі основні функ-ції правосвідомості

Класифікація форм правосвідомості за суб'єктами і глибиною відображення правової дійсності

За суб'єктами (носіями) правосвідомості розрізняють такі фо-рми правосвідомості:

1) індивідуальну — сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;

2) групову — виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних ко-лективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідно-шення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги страй-куючих шахтарів);

3) суспільну — виражає ставлення до права всього суспільст-ва, відображає його інтереси.

Суспільна і групова правосвідомість проявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожній людині вона проходить крізь призму особистих інтересів, рис характеру. Було б невірним говорити, що суспільна і групова свідомість — це сума суджень про право кожного із членів соціальних груп, на-роду (суспільства). Суспільна і групова правосвідомість виражає найзагальніші, такі, що збігаються оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот.

За глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути:

1) повсякденною, непрофесійною — являє собою життєві, ча-сом поверхневі судження про право людини, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя. Вона створюється насамперед як результат того юридичного виховання, що вона одержує, будучи членом упо-рядкованого суспільства;

2) професійною — спеціалізовані правові знання, що викори-стовуються в роботі професіоналами-юристами (у суді прокурор — обвинувачує, адвокат — захищає та ін.). Вона включає:

а) наукову (теоретичну) правосвідомість учених, викладачів вузів;

б) практичну правосвідомість суддів, юрисконсультів, адво-катів, прокурорів та ін. Правосвідомість юриста припускає ви-сокий рівень правового мислення, багато в чому є детермінова-ною чинним правом.

Функції правосвідомості. Роль правосвідомості в процесі правотворчості і право реалізації

Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість — елемент правової системи, поєднані з її іншими елементами:

системою права, системою законодавства, юридичною практи-кою, правовою культурою тощо.

Основні функції правосвідомості:

1) когнітивна (пізнавальна, інформаційна) — припускає знан-ня права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридич-них норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.

Відзначимо, що правова інформація — це сукупність доку-ментованих або публічно проголошених відомостей про право, його систему та джерела реалізації, юридичні факти, правовід-носини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику та ін.

Джерела правової інформації:

документовані юридичні акти і правові принципи (консти-туція, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори і уго-ди, норми і принципи міжнародного права, а також ненорматив-ні правові акти).

повідомлення преси, телебачення, радіо, публічні виступи та інші засоби інформації з правових питань («Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Юридич-ний вісник України», телерадіоканал «Право» та ін.);

2) правостворююча (ціннісна, емоційна) — припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функ-ція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодав-чих органів держави;

3) регулююча (настановна) — припускає співвідношення по-ведінки людей з чинною в суспільстві системою правових роз-поряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульова-ної правом — відповідно до правових дозволень і заборон.

У структурі правосвідомості особи кожній із функцій відпові-дають такі блоки:

1) правові знання;

2) правові оцінки;

3) правові настанови.

Необхідність і обсяг правових знань особи обумовлені тим, наскільки особа залучена до системи правових відносин. Набут-тя і засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соці-ального і правового досвіду особи. Пройшовши через свідомість особи, правові явища викликають ціннісне до себе ставлення:

оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду цих знань. Відбувається процес не прямого відтворення в діях особи одержаних знань, а виникає їх переосмислений варіант, співвіднесений з поглядами на правове, обов'язкове. Після цьо-го виробляється правова настанова, яка відображає готовність до певної правової поведінки. Блок правових настанов містить також схильність до оцінки правових явищ, виходячи з напрям-ку правової поведінки. Він впливає як на регулюючу (настанов-ну), так і на пізнавальну (когнітивну) і правостворюючу (цінні-сну) функції правосвідомості.

Правосвідомість може бути структурована на компоненти від-повідно до виконуваних ними функцій:—

когнітивний (пізнавальний, інформаційний),—

правостворюючий (ціннісний, емоційний),—

регулюючий (настановний).

Правосвідомість є необхідною умовою створення норм пра-ва, їх точної та повної реалізації. Вона виступає фактором пова-ги до права.

Роль правосвідомості в процесі правотворчості і право реалізації виражається у тому, що правосвідомість:—

певною мірою як би випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує йому, існує «до» права;—

діє «паралельно» з правом: уловлює потреби його вдоско-налення в напрямку відображення об'єктивних суспільних про-цесів; визначає зміни і перспективи розвитку права; безпосере-дньо впливає на процес і результати правотворчості;—

існує «після» права у тому сенсі, що служить орієнтиром вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які застосовуються або реалізуються;—

є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права;—

може використовуватися як важливий інструмент застосу-вання аналогії закону і аналогії права з метою заповнення про-галин у законодавстві;—

виступає як ідейно-моральний вимірник професіоналізму діяльності посадових осіб у системі органів державної влади і місцевого самоврядування;—

служить засобом забезпечення законності і справедливості застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридич-ної відповідальності за правопорушення) та ін.

Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважли-вішим джерелом її формування, перетворення і розвитку. Прав-да, зміст, напрямок цього