Суспільна правосвідомість і правосвідомість виховуваних — це внутрішня, духовна частина механізму правового виховання, а система норм права, способи і засоби правового виховання — його зовнішня, інструментальна частина.

Механізм правового виховання особи в духовному внутрішньому зрізі (правовиховний процес особи) можна зобразити у вигляді та-ких стадій:

1) накопичення правових знань, правової інформації;

2) перетворення накопиченої інформації на правові переко-нання, звички правомірної поведінки;

3) готовність діяти, керуючись цими правовими переконан-нями, тобто поводитися правомірно, відповідно до закону.

Результатом дії механізму правового виховання є рівень пра-вової вихованості особи, її правова культура.

Правова вихованість — внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості — це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати право-ві розпорядження. Він визначається ступенем сформованості став-лення до права і правового закону як до цінностей, що існують в демократичному суспільстві поза конкуренцією.

Правове загальне навчання (правовий всеобуч)

Правовий всеобуч — це єдина загальнодержавна система ви-вчення законодавства, яка охоплює усі верстви населення, усіх державних службовців. Правовий всеобуч і правова освіта — по суті одно й те ж. Правова освіта, як і правове виховання, являє собою процес засвоєння знань про основи держави і права, ви-ховання у громадян поваги до закону, прав людини, небайдужо-го ставлення до порушень законності і правопорядку. Правова освіта — необхідний елемент правової культури, умова правової вихованості особи. На всіх рівнях освіти повинно проводитися правове навчання.

Структура освіти складається із освіти: дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної, аспірантури, докторантури, самоосвіти.

В Україні розроблена «Програма правової освіти населення», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 трав-ня 1995 p., де, зокрема, підкреслюється, що правова освіта є обо-в'язковою для всіх дошкільних виховних, середніх освітніх, вищих навчальних закладів, установ підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, тобто увага акцентується на наступності у справі правової освіти.

У зв'язку з необхідністю підвищення правової культури де-путатського корпусу всіх рівнів, а також працівників виконко-мів рад народних депутатів і державної адміністрації виникла необхідність в їх професійній правовій підготовці.

Перехід до ринкових відносин викликав необхідність у пра-вовій освіті керівників, фахівців, посадових осіб комерційних корпорацій. Правова освіта посадових осіб має на меті не тільки оволодіння мінімумом правових знань, а й ставлення до їх вико-ристання: всі управлінські рішення мають відповідати «літері» і «духу» закону.

Функції правового всеобучу:

- правова освіта і виховання молоді;

- правова освіта депутатського корпусу всіх рівнів;

- правова освіта працівників органів виконавчої влади на місцях;

- правова освіта працівників органів управління громадсь-ких організацій;

- правова освіта посадових осіб комерційних корпорацій — асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'-єднань;

- правова освіта правопорушників у місцях позбавлення волі та ін.;

- методичне забезпечення правового всеобучу (підтримання сукупності сучасних принципів, форм, методів і способів право-вої освіти та інформації, активна участь в їх здійсненні).

З метою ефективного вирішення завдань правового навчан-ня громадян необхідним є об'єднання зусиль державних органів і громадських організацій.

Юридичні установи (органи внутрішніх справ, прокуратура, суд, нотаріальна контора, юридична фірма) покликані організу-вати конкретну участь юристів-практиків і вчених у роз'ясненні населенню актів законодавства, інформуванні громадян про стан охорони правопорядку.

Поряд з навчанням громадян конкретним правовим нормам важливо впровадити в громадську свідомість випробувані часом і перевірені практикою правові аксіоми.

Правові аксіоми повинні містити знання про:

1) правові стимули — правові спонукання до законослухня-ної поведінки, які створюють умови для задоволення власних інтересів суб'єкта (наприклад, пільга, право на власність та ін.);

2) правові обмеження — правові стримування протиправної поведінки, які створюють умови для задоволення інтересів контр-суб'єкта, охорони і захисту суспільства (наприклад, обмеження дієздатності дітей; встановлені законом виборчі обмеження та ін.).

Завдання юридичної науки — здійснити добір таких юридич-них аксіом, додержання яких виключало б розузгодженість по-ведінки людини з законом. Завдання юридичної практики — впровадити їх у правосвідомість громадян через ефективну про-фесійну діяльність юриста-фахівця.

Правовий нігілізм: джерела і шляхи подолання

Однією із цілей правової освіти є подолання правового нігі-лізму — антипода правової культури.

Правовий нігілізм — це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим став-ленням до правових принципів і традицій, однак виключає зло-чинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою — самостійна фор-ма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Правовий нігілізм українського суспільства радянського пе-ріоду виник не на голому місці: він мав глибокі історичні коре-ні. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрання національної самобутності народу — все це, говорячи словами О. Герцена, «вбило всяку повагу до законності» у Російській імперії, до складу якої протягом декіль-кох століть входила значна частина України.

Правовий нігілізм в Україні під час її входження в СРСР — результат певної деформації правової свідомості і правового ре-гулювання того часу.

У СРСР правовий нігілізм проявлявся у двох формах:

1) теоретичній (ідеологічній), коли в унісон з марксистсько-ленінською теорією на державному рівні обґрунтовувалися ідеї:

а) про відмирання держави і права при соціалізмі — і тим самим істотно принижувалася роль права;

б) про перевагу всесвітньої пролетарської революції над пра-вами людини;

в) про перевагу постанов комуністичної партії