Поняття романо-германського типу правової системи

Загальновизнаним центром розвитку романо-германского типу правової системи є континентальна Європа, тому його на-зивають ще континентальним. Як і англо-американський, рома-но-германський тип правової системи вважається класичним.

Романо-германськнй тип правової системи — це сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розви-тку на основі давньоримського права і його пристосування (разом із канонічними і місцевими нормами-звичаями) до нових націо-нальних умов. Його характерними рисами є домінування нор-мативно-правового акта як форми (джерела) права, поділ систе-ми права на дві підсистеми — публічну і приватну, диференціа-ція і кодификація галузей права.

Романс-германський тип правової системи охоплює країни континентальної Європи: Францію, Бельгію, Люксембург, Іспа-нію, Португалію, Нідерланди, Австрію, Ліхтенштейн, Німеччи-ну, Швейцарію, Бельгію та ін. Вплив романської і німецької груп континентального права виходить за межі Європи: Латин-ська Америка, значна частина Африки, країни Близького Схо-ду, Японія, Індонезія.

Попри множинність визначень права, сформульованих у цих країнах, загальним для них є вказівка на нормативність права, розгляд норми права як загального правила поведінки, встановлено-го законодавцем або уповноваженими органами. Дефініція права ґрунтується на визнанні норми права як моделі, масштабу пове-дінки загального (однакового для всіх), узагальненого (абстрак-тного, без деталізації), певного формально-визначеного харак-теру. Відзначається, що норма права створюється не суддями не суддями, а є результатом вивчення практики (її узагальнення) відповідно до принципу справедливості, моральності.

Визнання нормативності права як неодмінної його ознаки (а відтак, і регулятивного характеру права) дозволяє законодавцю чітко і оперативно регулювати суспільні відносини. Проте уза-гальнений характер норм права потребує уваги до їх тлумачення з метою уточнення волі законодавця, забезпечення єдності їх розуміння і реалізації. Норми тлумачення судовими, арбітраж-ними, іншими органами є повторними, похідними від норм, створених законодавцем. Вони роз'ясняють, конкретизують по-ложення законів. За правильністю інтепретацій норм стежать спеціальні органи. Отже, у поняття права романо-германського типу правової системи включається система норм права, а та-кож норм-роз'яснень (тлумачення), що виходять насамперед від законодавців і судів.

На відміну від юристів країн англо-американського права, які мислять конкретно, «прецедентно» і створили науку загаль-ного права на основі судових рішень, юристи європейського континенту мислять поняттями правових інститутів і галузей права. Їх правова наука — абстрактна, одним із визначальних ознак її є правовий формалізм.

Порівнюючи англо-американську і континентальну правові системи, К. Цвайгерт і Х.Кьотц відзначають: «На континенті прагнуть створити правову систему без прогалин, у США і Анг-лії для юристів орієнтирами служать судові рішення. На конти-ненті відчувають радість від наукової систематизації, у США і Англії царює глибокий скепсис щодо будь-яких узагальнень, що висушує душу. На континенті оперують поняттями, які почина-ють часто жити власним життям; що таїть у собі небезпеку для тих, хто їх застосовує. А в Англії і США всьому цьому віддають перевагу наочні уявлення про предмет і т.д. ».

Проте континентальне право має особливості в кожній кра-їні. Об'єднуючі їх риси не можуть зменшити своєрідності і роз-ходжень, особливо помітних між малими і великими країнами (за територією і кількістю населення). Як зазначає німецький професор Е. Бланкенбург, держави, що займають великі терито-рії, головним чином покладаються на важке право кодификації і суворе втілення в життя правових норм з метою зберігання єдності різноманітних частин своїх країн. Для невеликих держав характерні м'яке право, що допускає свободу розсуду, і почуття сприйнятності соціальних конфліктів.

Формування романо-германського типу правової системи

Романо-германський тип правової системи виник на основі римського права в XII — на початку XIII ст. До його поширення на території теперішніх європейських країн застосовувалися норми-звичаї, «закони» німецьких, нордичеських та інших пле-мен — закони варварів. Вони були різноманітними і строкатими. Не розчиналися навіть спроби їх систематизувати. У вирі-шенні судових справ використовувалися позаправові засоби — «судження боже», «клятви сторін», «процедура очищення», «су-дове випробування», «сваволя місцевої влади».

Спочатку римське право поширювалося переважно в містах середньовічної Європи. У XIII—XVIII століттях воно охопило земельні відносини на селі, пристосувалося до нових умов, його норми переплелися з місцевими звичаями і релігійними кано-нами.

Формування романс-германського типу правових систем від-бувалося в умовах роз'єднаності країн Західної Європи і пану-вання переконання, що таке об'єднання неможливе. Відсутність тенденції до централізації влади виражає специфіку умов стано-влення романо-германского типу правової системи на відміну від англо-американського типу.

Пігрунтом розвитку системи романс-германського права слу-жили загальна культура і традиції країн континентальної Євро-пи, що сприйняли римське право завдяки його популяризації в університетах — італійських, французьких, німецьких. Саме уні-верситети створили в XII-XIII століттях загальну для європей-ських країн юридичну науку на базі зводу законів (кодексу) Юстиніана (529-534 pp.). Рецепція римського права розпочала-ся з його тлумачення і завершилася вмиканням абстрактних норм у кодекси європейських держав.

Велику роль в «очищенні», переробці і пристосуванні римсь-кого права до умов життя в XIV ст. відіграла школа глосаторів, що поставили за мету встановити початковий зміст римських законів, її діяльність продовжила школа постглосаторів. Процес запозичення і використання римського права (його понятийно-го апарату, структури, логіки викладу, юридичної техніки) оде-ржав назву рецепції. Особливої популярності рецепція римсько-го права набула в Німеччині з XV ст., справивши на неї більш сильний вплив, ніж на Францію.

Університетська концепція права ґрунтувалася на понятті права як належного (яким повинно бути), а не існуючого (яке є). Вивчення права розглядалося не з вузько практичної точки зору, а в широкому соціальному аспекті, у тісному зв'язку з нормами моралі. Практична діяльність судів була зорієнтована на