Певний внесок у становлення романо-германського типу правової системи зробило канонічне (церковне) право завдяки величезному впливу католицької церкви і найширшої юрисдик-ції церковних судів (особливо в Іспанії). Становлячи собою си-стему канонів — правил, встановлених церквою і пристосова-них як до устрою церкви, так і до життя віруючих (шлюб, запо-віт), канонічне право грунтувалося на принципах римського права, вивчалося в університетах нарівні з римським цивільним правом. Між ними існував взаємовплив. У результаті в одних країнах континентальної Європи римське право стало чинним, в інших — визначило напрямок змісту національного права, що формувалося.

Виняткова доля римського права, що зберегла за ним вели-чезне значення протягом низки століть, пояснюється тим, що римське право було найбільш розробленою формою права, що базується на інституті права приватної власності. Це обумовило можливість його пристосування до товарно-грошових відносин, що зароджувалися в надрах феодальної Європи.

Епоха Ренессанса, або Відродження (почалася в Італії на ру-бежі XIII-XIV століть, а потім поширилася по всій Західній Європі), покінчила з релігійним середньовічним пануванням, звернувшись до гуманітарних досягнень античності. Розвиток юридичного світогляду, виникнення на його основі теорії при-родного права (як сили, що висунула на перше місце розум, який творить право, верховенство закону і вимогу кодификації законодавства), сприяли формуванню правової культури євро-пейських спільнот, новому їх взльоту Як зазначає Р. Давид, по-ряд з приватним правом, заснованим на римському праві, Євро-па виробила відсутні норми публічного права, що виражають природні права людини і гарантують свободу особистості. Місце пріоритетів римського права посіли принципи права, що відображають раціональні засади не минулого, а дійсного життя.

Основи системи національного права країн континентальної Європи були закладені в буржуазну епоху, коли суспільні відносини досягли рівня зрілості і цілісності, а суспільна свідомість віддала перевагу керуватися результатом систематизації правових норм.

Йшов процес внутрішньодержавної уніфікації права, без якого не могла сформуватися правова система держави. Так, у Франції необхідно було подолати різноманіття кутюмов (звичаїв), що діють у кожній провінції. Незважаючи на кодификацію кутюмов на державному рівні, між ними залишилася відмінності до створення Цивільного кодексу 1804 р. Вольтер з приводу відсут-ності єдності французького права писав з глузуванням, що зміна законів відбувається на кожній поштовій станції зі зміною ко-ней. Перешкодою для створення єдиної системи права в Німеч-чині була територіальна роздробленість країни.

У XIX-XX століттях визначилися романський і німецький підтипи (групи) правових систем, затвердилися їх загальні спе-цифічні риси: 1) пріоритет закону як головного інструменту в створенні національної правової системи; 2) кодификація зако-нодавства з метою звільнення від застарілих норм і понять. Роз-роблено і прийнято ЦК Франції 1804 p., Цивільне Уложення Німеччини 1896 p., Єдиний Торговий Цивільний кодекс Італії 1924 р. та ін.

У 1990 p. відбулося об'єднання ФРН (капіталістичної країни) і НДР (соціалістичної країни). Найважливішим етапом цього процесу став договір про економічний, валютний і соціальний союз ФРН і НДР, що набрав чинності з 1 липня 1990 p. Відпові-дно до цього договору все законодавство НДР в економічній і соціальній сферах анулювалося. Замість нього на території НДР вводилися закони ФРН. Об'єднання Німеччини відбулося 3 лис-топада 1990 p. на основі другого державного договору — про ме-ханізм входження НДР у ФРН. На територію НДР поступово поширилися всі закони ФРН, сформувалася їх загальна правова система.

Зараз демократичні традиції романо-германського права по-повнилися ідеями створення «європейського будинку», Євросоюзу. Популярними стали ідеї правової інтеграції країн, пози-тивне значення яких безперечно. Основами інтеграції виступа-ють як загальні принципи, «дух» римського права, так і норми англійського прецедентного права. Третє тисячоліття, в яке всту-пив світ, стане новим етапом розвитку романс-германського типу правової системи, ознаменованим зближенням, гармонізацією та уніфікацією законодавчих комплексів континентально-євро пейських країн і побудовою загальноєвропейської правової системи. Початок цього уже призначений уведенням загальноєвро-пейської валюти.

Система права та її структура

Система права континентальних країн Європи має свою структуру, що складається, як і в римському праві, із двох під-систем — публічної і приватної. У підсистемі публічного права домінують імперативні (категоричні) норми, які не можуть змі-нювати учасники правовідносин. У підсистемі приватного пра-ва переважають диспозитивні норми, і тільки в тій частині, в якій вони не змінені учасниками відносин.

Галузі підсистеми публічного права | Галузі підсистеми приватного права—

конституційне, —

кримінальне, —

административне,—

фінансове, —

міжнародне публічне, —

процесуальні галузі, —

основні інститути трудово-го права та ін.— | цивільне, —

сімейне, —

торгове, —

міжнародне приватне, окремі інститути трудового права (у цілому трудове право має змішаний характер) та ін.

Всі норми права мають чітку «прив'язку» до конкретних га-лузей та інститутів права, що є результатом впливу юридичної доктрини, яка акцентує увагу на необхідності врахування пред-мета і методу правового регулювання. Галузі права визнаються найбільш значним структурним елементом системи права.

У більшості країн континентальної Європи класифікація га-лузей права подібна з німецькою (Швейцарія, Іспанія, Австрія). У деяких країнах (Італія, Бельгія, Нідерланди) ще превалює французька схема класифікації. У зв'язку з цим Нідерланди, наприклад, називають «юридичною донькою Франції».

Різні галузі права в окремих країнах мають неоднаковий сту-пінь розробленості і кодификації. Значна частина приватного права кодифікована, чого не можна сказати про публічне право. Особливо це стосується адміністративного права. Воно було роз-роблено у Франції, після чого введено іншими європейськими країнами. Правда, адміністративне право в цілому не кодифікувалося навіть у Франції. Тільки частина відносин, що регулю-ються адміністративним правом, увійшла в створені зібрання законодавчих і підзаконних нормативних актів. У деяких