Норма права
У системі англійського права існують два види норм: законо-давчі і прецеденти. Законодавчі норми, як і норми романо-германської системи права, є правилами поведінки загального ха-рактеру. Прецедентні норми — судове рішення (або його части-на) у конкретній справі.
Прецедентна норма права містить:
1) юридичний висновок у справі (визначення рішення);
2) аргументоване обгрунтування рішення (положення або принцип, що полягають у підставі для визначення рішення).
Ці два елементи складають сутність рішення. Фактично тіль-ки прецедентна норма носить обов'язковий характер. Усе інше в рішенні вважається «мимохідь сказаним» з метою переконати, схилити до тієї чи іншої позиції у питанні, яке не є предметом рішення. «Мимохідь сказане» не має обов'язкового значення для інших судів при розгляді аналогічних справ. Правда, його прак-тично важко відокремити від прецедентної норми. Це заважає чіткому формулюванню норми.
Прецедентна норма принципово відрізняється від норми права романо-германського типу своєю конкретною, «казуїстичною», індивідуальною спрямованістю, відсутністю абстрактно-узагаль-неного змісту загального характеру. Прецедентна норма стано-вить «модель» конкретного рішення, а не абстрагування від окре-мих випадків, що властиве нормам права романс-германських країн. Для винесення судового рішення відправною засадою служить не готова норма, а казус правового значення, який мав місце рані-ше і є аналогічним випадку, що розглядається. Суддя з великої кількості судових рішень має можливість обрати прецедент, який підходить до конкретної справи. Він визначає, який прецедент для нього є обов'язковим. Оцінивши факти, суддя у ході судово-го розгляду може керуватися або точними логічно-раціональни-ми побудовами, або ідеєю справедливості. Це відкриває йому шлях для відходу від обраної прецедентної норми без її скасу-вання (якщо таке скасування належить до його повноваження). Виходить так, що не суддя підкоряється нормі права, а норма права залежить від його суб'єктивних настанов.
Вплив судової практики на формування закону є настільки значним, що й законодавчі норми, як правило, мають казуїсти-чний характер викладу. Відсутність поділу норм на імперативні і диспозитивні — відмінна риса системи загального права.
Дія прецедентної норми в часі та просторі
Визначити дату набрання прецедентною нормою чинності складно, оскільки неписана норма формується протягом невизначеного часу. Можливі три варіанти застосування суддями но-вої прецедентної норми:
1) лише до фактів, що виникли після прийняття цієї норми {перспективна дія);
2) до фактів, які мали місце після оголошення нової норми, і до фактів у тих справах, що знаходяться в судовому розгляді (теперішня перспективна дія);
3) до фактів, які виникли до і після її прийняття (ретроспек-тивне застосування).
Традиційно застосування прецедентної норми пов'язано з третім випадком, тобто із зворотною дією. Перспективна дія прецеденту, яка захищається американською судовою практи-кою, тлумачиться суддями Англії як повне прирівнювання судо-вої нормотворчості до парламентського законодавства і кваліфікується як порушення традиційних принципів прецедентного права. Відповідно до цих принципів прецедентна норма при-значається насамперед для вирішення тієї справи, яка знахо-диться у розгляді суду і стимулює її створення. Вона є і нормою на майбутнє. У разі перспективної дії прецеденту цього не спостерігається, оскільки суд приймає норму на майбутнє, а не для справи, яка перебуває в його безпосередньому розгляді.
Не є визначеним у часі й період припинення дії прецедентної норми. Можливий такий варіант — ухвалюється закон, яким скасовується прецедентна норма. Як правило, завдання її скасу-вання покладається на суддів. Прецедентна норма може бути скасована вищим судом або рішенням суду, який її застосовує, якщо він має таке право. Здебільшого суди віддають перевагу не скасуванню прецедентної норми, а відходу від неї. Це дозволяє в разі потреби звернутися до «сплячого» прецеденту.
Дія прецедентної норми в просторі також має свої особливос-ті. Принцип її дії встановлює обов'язок судів додержуватися рі-шень вищих судів у рамках однієї судової системи. Однак спе-цифіка розвитку англо-американського типу правової системи з єдиного центру — Англії, тривале домінування англійського права над правом країн Британської Співдружності націй (до 1947 p.) створили особливу правову культуру, яка, розвиваючись у різ-них місцях планети, має певну єдність. Ця єдність, крім інших випадків, виражається в уважному ставленні до прецедентних норм інших країн. Відпрацьовано механізм їх «переведення» з однієї країни в іншу в рамках англо-американського типу пра-вової системи. Чимало прецедентних норм, вироблених англій-ськими судами, стали надбанням інших держав або враховува-лися їх суддями. Спостерігається віддання переваги іноземним прецедентам над національними, особливо в країнах Співдруж-ності.
Проте було б помилковим вважати, що у Великій Британії панування прецеденту є повсюдним. Він застосовується лише в Англії та Уельсі. В Шотландії і Північній Ірландії, а також у деяких острівних територіях він не набув значного поширення. Правові системи Англії й Уельсу, Шотландії, Північної Ірландії існують відносно відокремлено, їх відмінність одна від одної полягає у тому, що прецедент, закон, звичай в них справляють не однаковий вплив на розвиток правової системи. Крім того, останнім часом кілька країн позаєвропейського загального пра-ва (в тому числі Канада і Австралія) заявили про свою правову автономію.
Закон в англійській правовій системі. Співвідношення закону і прецеденту
Статут (закон) з'явився раніше прецеденту. Спочатку він об-межувався внесенням виправлень і доповнень до судової прак-тики, але поступово посів істотне місце в правовому регулюван-ні суспільних відносин. В останній чверті XX ст. закон набув такого ж самого значення, як у правових системах романо-германського типу, і міцно утримує ці позиції й нині.
Закон в Англії — акт, прийнятий в установленому порядку в однаковій редакції обома палатами парламенту і санкціонова-ний (підписаний) монархом.
Існує потрійна система офіційних правових актів:
1) закони, створені законодавчою владою (парламентом);
2)